Пригоди Шерлока Голмса

Але бачу, що дii ворога зайшли настiльки далеко, що залишити тут свiтло було б ризиковано. До того ж нам треба помiнятися мiсцями. Вони вiдчайдухи й, хоча ми нападемо на них раптово, можуть заподiяти нам чимало лиха, якщо не будемо обережнi. Я стану за цим кошиком, а ви сховайтеся за тими. Коли я спрямую на грабiжникiв свiтло, хапайте iх. Якщо вчинять стрiлянину, Ватсоне, стрiляйте в них без вагань.

Я поклав свiй заряджений револьвер на вiко дерев’яноi скринi, а сам зачаiвся за нею. Голмс накрив лiхтар i залишив нас у цiлковитiй пiтьмi.

Запах нагрiтого металу нагадував нам, що лiхтар не згасили й що свiтло готове спалахнути будь-якоi митi. Моi нерви, напруженi вiд очiкування, були придушенi цiею раптовоi темрявою та цiею холодною вогкiстю пiдземелля.

– Для втечi вони мають лише один шлях – назад, через будинок на Кобург-сквер, – прошепотiв Голмс. – Сподiваюся, ви зробили те, про що я вас просив, Джонсе?

– Інспектор i два офiцери чекають iх бiля головного входу.

– Отже, ми заткнули всi дiрки.

Тепер залишаеться лише мовчати та чекати.

Як повiльно тягнувся час! По сутi, минула всього година з чвертю, а менi здавалося, що нiч уже скiнчилася, i надворi свiтае. Моi ноги втомилися й затерпли, оскiльки я боявся навiть ворухнутися, нерви були напнутi. І раптом я помiтив мерехтiння свiтла внизу. Спочатку це була слабка iскра, що промайнула в просвiтi мiж плитами пiдлоги. Незабаром вона перетворилася на жовту смужку. Потiм без жодного шуму в пiдлозi з’явився отвiр, а посеред освiтленого простору – рука – бiла, жiночна, – яка начебто намагалася намацати якийсь предмет.

Упродовж хвилини ця рука з рухомими пальцями стримiла з пiдлоги. Потiм вона зникла так само раптово, як виникла, i все знову занурилося в пiтьму. Лише крiзь вузеньку щiлину мiж двома плитами пробивалося слабке свiтло.

Однак за мить одна iз широких бiлих плит перекинулася з рiзким скрипiнням, i на ii мiсцi опинилася глибока квадратна яма, з якоi линуло свiтло лiхтаря. Над ямою з’явилося гладко поголене хлоп’яче обличчя; невiдомий пильно поглянув навсiбiч: двi руки вперлися в край отвору; плечi пiднялися з ями, потiм пiднявся й увесь тулуб; колiно вперлося в пiдлогу.

За мить незнайомець уже стояв на пiдлозi бiля ями на повний зрiст та допомагав вилiзти своему товаришевi, такому ж маленькому та гнучкому, iз блiдим обличчям i з кучмою яскраво-рудого волосся.

– Все гаразд, – прошепотiв вiн. – Стамеску й лантухи маеш?.. Дiдько! Стрибай, Арчi, стрибай, а я вже дам собi раду.