Пригоди Шерлока Голмса

], славетне численними скляними заводами та паперовими фабриками… Ха-ха, друже, який iз цього зробите висновок?

Очi детектива блиснули трiумфом, i вiн випустив зi своеi люльки велику синю хмару.

– Папiр виготовили в Богемii, – сказав я.

– Еге ж. А чоловiк, який написав записку, – нiмець. Помiчаете дивно збудованi фрази: «Такi вiдгуки про вас ми звiдусiль одержали»? Француз або росiянин не мiг би так написати. Тiльки нiмцi так безцеремонно поводяться зi своiми дiесловами. Отже, залишаеться лише дiзнатися, чого треба цьому нiмцевi, котрий пише на богемському паперi й вважае за краще носити маску, аби не показувати свого обличчя… А ось i вiн сам, якщо не помиляюся.

Вiн розвiе всi нашi сумнiви.

Ми почули рiзкий тупiт кiнських копит i вереск колiс, що ковзнули вздовж найближчого узбiччя. Незабаром хтось iз силою смикнув за дзвiнок.

Голмс присвиснув.

– Судячи зi звуку, парний екiпаж… Атож, – продовжував вiн, визирнувши у вiкно, – витончена маленька карета та пара рисакiв… по сто п’ятдесят гiней кожен.

Так чи iнакше, але це справа пахне грiшми, Ватсоне.

– Гадаю, що менi краще пiти, Голмсе?

– Нi, нi, залишайтесь! Що я буду робити без мого бiографа? Справа обiцяе бути цiкавою. Буде шкода, якщо ви пропустите ii.

– Але ваш клiент…

– Нiчого особливого. Менi може знадобитися ваша допомога, i йому також… Ну, ось вiн i йде. Сiдайте в це крiсло, докторе, i будьте дуже уважнi.

Повiльнi, важкi кроки, якi ми чули на сходах i в коридорi, затихли перед самими нашими дверима.

Потiм пролунав гучний i вольовий стукiт.

– Заходьте! – запросив Голмс.

Увiйшов чоловiк на зрiст не менше шести футiв i шести дюймiв[2 - Шiсть футiв i шiсть дюймiв – приблизно 1,9 м.] i тiлом, мов у Геркулеса. Вiн був одягнений розкiшно, але цю розкiш визнали б в Англii вульгарною. Рукави та вилоги його двобортного плаща були облямованi важкими смужками каракулю. Темно-синiй плащ, накинутий на плечi, був пiдбитий вогняно-червоним шовком i застебнутий на шиi пряжкою, оздобленою яскравим берилом.

Чоботи, якi сягали половини литок i були обшитi вгорi дорогим коричневим хутром, доповнювали те враження варварськоi пишностi, яке спричиняв весь його вигляд. У руцi гiсть тримав крислатого капелюха, а верхню частину його обличчя затуляла чорна маска, що опускалася нижче вилиць. Цю маску, схожу на забрало, вiн, вочевидь, тiльки-но вдягнув, бо коли вiн увiйшов, рука прибульця ще була пiднята.