Пригоди Шерлока Голмса

Судячи з нижньоi частини обличчя, це був чоловiк незламноi волi: товста випнута губа та довге пряме пiдборiддя свiдчили про рiшучiсть, що переходить у впертiсть.

– Ви отримали мою записку? – спитав вiн низьким, грубим голосом iз помiтним нiмецьким акцентом. – Я iнформував вас, що прийду.

Гiсть поглядав то на одного з нас, то на другого, мабуть, не знаючи, до кого звернутися.

– Сiдайте, будь ласка, – запропонував Голмс. – Це мiй приятель i колега, доктор Ватсон. Вiн такий добрий, що iнодi допомагае менi в моiй роботi.

– Можете називати мене графом фон Краммом, богемським шляхтичем. Розумiю, що цей джентльмен, ваш товариш, – людина, гiдна довiри, i я можу присвятити його в надзвичайно важливу справу? Якщо це не так, я волiв би розмовляти з вами наодинцi.

Я пiднявся, щоб пiти, але Голмс схопив мене за руку та штовхнув назад у крiсло:

– Спiлкуетесь або з нами обома, або нi з ким. У присутностi цього джентльмена можете сказати все, що повiдомили б менi вiч-на-вiч.

Граф стенув широкими плечима.

– У такому разi маю передусiм узяти з вас обох слово, що справа, про яку я зараз розповiм, залишиться в таемницi впродовж двох рокiв. Через два роки це вже не матиме значення. Зараз можу, не перебiльшуючи, сказати: уся ця iсторiя настiльки серйозна, що може вiдбитися на долi Європи.

– Слово честi, – видихнув Голмс.

– І мое.

– Даруйте менi цю маску, – продовжував дивний вiдвiдувач. – Коронована особа, за дорученням котроi я дiю, забажала, щоб посланець залишився для вас невiдомим, i повинен зiзнатися, що титул, яким себе назвав, не дуже точний.

– Це я помiтив, – сухо зронив Голмс.

– Обставини дуже делiкатнi, i необхiдно вжити всiх заходiв, щоб через них не виник величезний скандал, який мiг би дуже скомпрометувати одну з правлячих династiй Європи. Простiше кажучи, справа пов’язана з домом Ормштейнiв, королiв Богемii.

– Я так i думав, – пробурмотiв Голмс, зручнiше розташовуючись у крiслi та заплющуючи очi.

Прибулець iз явним здивуванням поглянув на байдужого чоловiка, котрий ледаче розлiгся, i котрого йому, без сумнiву, описали як найпроникливiшого та найенергiйнiшого з усiх европейських детективiв.

– Якщо ваша величнiсть буде ласкава посвятити нас у свою справу, – зауважив вiн, – менi легше буде вам щось порадити.

Вiдвiдувач схопився з крiсла й дуже збуджено заметушився кiмнатою.