Пригоди Шерлока Голмса

– А тепер на добранiч, ваша величносте, сподiваюся, що скоро матимете хорошу звiстку… Бувайте, Ватсоне, – додав вiн, коли колеса королiвського екiпажа застукотiли по брукiвцi. – Будьте люб’язнi зайти завтра о третiй годинi, я б хотiв порадитися з вами з приводу цiеi справи.

II

Рiвно о третiй годинi я був на Бейкер-стрит, але Голмс ще не повернувся. Покоiвка повiдомила менi, що вiн вийшов iз домiвки ще по восьмiй. Я всiвся бiля камiна з намiром дочекатися свого приятеля, скiльки б не довелося чекати. Я дуже зацiкавився його розслiдуванням, хоча воно було позбавлене химерних i похмурих рис, притаманних тим двом злочинам, про якi я розповiв ранiше.

Але своерiднi особливостi цього випадку та високе становище клiента надавали справi незвичайного характеру. Якщо навiть не брати до уваги сам змiст дослiдження, яке вiв мiй товариш, як вдало, з якою майстернiстю вiн вiдразу ж опанував усiею ситуацiею, i яка сувора, незаперечна логiка була в його висновках! Я зi справжнiм задоволенням стежив за швидкими, спритними прийомами, за допомогою яких Шерлок розгадував найзаплутанiшi таемницi. Я настiльки звик до його незмiнних трiумфiв, що навiть iмовiрнiсть невдачi не вкладалася в моiй головi.

Було близько четвертоi години, коли дверi вiдчинилися й до кiмнати зайшов захмелiлий грум[3 - Грум – слуга, що верхи супроводить кого-небудь, або просто хлопчик-лакей.] – iз бакенбардами, розпатланий, iз буряковим обличчям, одягнений бiдно та вульгарно. Хоча я звик до дивноi здатностi свого приятеля змiнювати свiй iмiдж, однак менi довелося тричi придивитися, перш нiж я переконався, що це справдi Голмс.

Кивнувши менi на ходу, вiн зник у своiй спальнi, звiдки з’явився за п’ять хвилин у темному костюмi, коректний, як i завжди. Засунувши руки в кишенi, вiн простягнув ноги до палаючого камiна та кiлька хвилин весело реготав.

– Чудово! – вигукнув вiн, потiм закашлявся й знову розреготався, та так, що наприкiнцi аж знесилiв i в повнiй знемозi вiдкинувся на спинку крiсла.

– У чому рiч?

– Смiшно, неймовiрно смiшно! Упевнений, що ви нiколи не вгадаете, як я провiв цей ранок i що я врештi-решт зробив.

– Не можу собi навiть уявити. Вважаю, що ви спостерiгали за звичками або, можливо, за будинком мiс Ірен Адлер.

– Еге ж, але наслiдки були доволi незвичайнi… Однак розповiм усе, як воно було. На початку дев’ятоi я вийшов iз дому, перевтiлившись у безробiтного грума. Існуе дивовижна симпатiя, така собi спiвдружнiсть мiж усiма, хто мае справу з кiньми.