Скандал у Богемії

Я вирiшив застосувати свiй звичний метод логiчного аналiзу та передусiм задати кiлька запитань моему вiдвiдувачу.

– Скiльки слуг у будинку?

– Наскiльки я зрозумiв, лише двое: Ральф i його дружина. Сiм’я Емсвордiв живе дуже скромно.

– Отже, у хатинцi нiхто не прислуговуе?

– Мабуть, нi, якщо не брати до уваги того бороданя. Втiм, вiн не схожий на слугу.

– А ви, випадково, не помiтили, як передаеться iжа з кухнi в будиночок?

– Одного разу я бачив, як Ральф iз кошиком у руцi йшов парком. Але тодi не звернув на це жодноi уваги.

– Ви розпитували когось в околицях?

– Аякже. Я спiлкувався з начальником станцii, а також iз власником сiльського заiзду. Обое одностайно запевняли, що молодий Емсворд пробув удома недовго, вiдтак подався в навколосвiтню подорож. Ця версiя, вочевидь, не викликае сумнiвiв у навколишнiх жителiв.

– Ви нiкому не казали про своi пiдозри?

– Звiсно ж, нi.

– Дуже правильно вчинили. Ну, що ж, мiстере Додд, ваша iсторiя варта того, щоб зайнятися нею всерйоз.

Ми поiдемо в Старий Таксберзький парк разом.

У той час я якраз закiнчував двi справи. Одну з них згодом описав мiй приятель Ватсон пiд назвою «Пригода в елiтнiй школi», у яку був втягнутий герцог Голдернесс. Друга була пов’язана з дорученням турецького султана, вельми делiкатним, що вимагае негайних дiй, адже поточнi подii могли спричинити небажанi полiтичнi наслiдки. Тому тiльки через тиждень я змiг впритул зайнятися проблемою зникнення Годфрi Емсворда. Ми поiхали в Бедфорд утрьох: мiстер Додд, ваш покiрний слуга й ще один мовчазний, суворий на вигляд джентльмен, про котрого я повiдомив моему клiентовi наступне:

– Це мiй старий приятель.

Може, його допомога нам знадобиться, а може й нi. Все з’ясуеться на мiсцi.

Звiти Ватсона, без сумнiву, привчили читачiв до певних моiх дивацтв. Я не люблю зайвих слiв, а ще бiльше не люблю розкривати своi думки, поки зайнятий обмiрковуванням того чи iншого заплутаного випадку.

Додд був здивований, але промовчав, i ми продовжили подорож утрьох.

У потязi я задав своему клiентовi кiлька запитань, вiдповiдi на якi призначалися для вух нашого мовчазного супутника.

– Ви цiлком упевненi, що того вечора бачили за вiкном обличчя вашого товариша?

– Не маю навiть найменшого сумнiву з цього приводу.

– Але ви казали, що Годфрi дуже змiнився?

– Змiнився лише колiр його обличчя: воно набуло неприродного блiдого, як сметана, вiдтiнку, нiби намащене бiлою фарбою.