Скандал у Богемії

Я застиг бiля вiкна, як укопаний. Раптом вiдчув на своему плечi чиюсь важку руку: поруч зi мною стояв полковник Емсворд.

– Так от, виявляеться, як ви поводитесь у гостях, сер, – зловiсно сказав вiн. – Будьте ласкавi послiдувати за мною.

Вiн обернувся й пiшов у напрямку до будинку. Я понуро послiдував за ним. Полковник зберiгав мовчанку, поки ми не опинилися в моiй кiмнатi. Там вiн поглянув на мене з ледве прихованою злiстю й звелiв, блискаючи очима:

– Ви поiдете завтра вранцi найпершим потягом.

Екiпаж чекатиме вас о пiв на восьму. Мое найбiльше бажання – нiколи вас бiльше не бачити.

Я не знайшов, що вiдповiсти, пробурмотiв якiсь вибачення, знову згадав про нагальне бажання знайти мого приятеля…

– Не варто говорити про це, – пiдняв руку Емсворд. – Ви повелися дуже негiдно, сер. Із незвичайним нахабством вдерлися в приватне життя малознайомих вам людей. Ваше непрохане втручання в долю мого сина додало моiй дружинi й менi купу неприемних хвилин. І, нарештi, ви, гiсть у цiй оселi, виявилися звичайнiсiньким шпигуном.

Що далi?

Тут моi нерви не витримали, мiстере Голмс, i я вiдповiв також рiзко:

– Мiстере Емсворд, я бачив Годфрi тут, у вашому парку. Бiльше того, переконаний, що вiн став жертвою насильства. Не знаю, навiщо ви ховаете свого сина вiд людей, але попереджаю: поки не впевнюся, що Годфрi нiщо не загрожуе, я буду всiма силами прагнути розгадати таемницю, яка його оточуе, що б ви там не казали й не робили.

Старий загарчав i загрозливо пiдсунувся до мене.

Здавалося, ще секунда, i вiн ударить мене. Полковник був величезним на зрiст, сухорлявим i жилавим, i я мимоволi подумав, що впоратися з ним буде зовсiм не просто. Якийсь час вiн свердлив мене пронизливим поглядом своiх сiрих очей, що майже сховалися пiд густими бровами, потiм круто обернувся на пiдборах i вийшов iз кiмнати. Природно, менi довелося вдосвiта покинути Таксберзький парк. І ось я тут, у вас, мiстере Голмс, сподiваючись, що ви зумiете допомогти менi в справi, що зараз мене хвилюе бiльше за все на свiтi.

Ось такими були факти, якi менi виклав Джеймс Додд. Проникливий читач, мабуть, уже здогадався, що вирiшення поставленоi проблеми не становило значних труднощiв, оскiльки число варiантiв логiчного рiшення було доволi обмеженим. Проте це, здавалося б, елементарне завдання мiстило в собi певнi не позбавленi цiкавостi моменти та несподiванi закрути, якi й спонукали мене його описати.