Скандал у Богемії

Вiн жваво щось бурмотiв, мабуть, голландською, при цьому активно жестикулюючи. Я з подивом дивився на нього. Це, либонь, розсердило його ще бiльше, бо вiн простягнув до мене страшнi, темнi, викривленi руки, що бiльше нагадували мацаки якоiсь дивовижноi тварини.

Неподалiк вiд лiжка стояла група людей, котрi з цiкавiстю розглядали мене. Я поглянув на них, i мене охопив крижаний жах. Це були нещаснi, спотворенi, розпухлi iстоти з деформованими кiнцiвками, iз обличчями, вкритими страшними виразками. Усi вони галасували та реготали, поглядаючи на мене, дехто хапався за боки вiд смiху.

Їхнiй пекельний регiт досi дзвенить у моiх вухах.

Лютий карлик, вочевидь, власник лiжка, схопив мене за плече своiми страшними мацаками. Мiж нами виникла боротьба. Із моеi рани полилася кров, та це не зупинило мого мучителя. Перевага в силi була явно на його боцi. У головi моiй запаморочилося, i я знову знепритомнiв.

Прийшов до пам’ятi я вже в iншiй кiмнатi. Бiля мене не було нi страшного карлика, нi iнших чудовиськ.

Бiля вiкна стояв лiтнiй, незнайомий менi чоловiк, котрий, помiтивши, що я опритомнiв, звернувся до мене.

– Як почуваетеся? Зараз зроблю вам перев’язку.

– Де я, лiкарю? – слабким голосом спитав я. Обличчя медика спохмурнiло.

– Краще не питайте, юначе. Вашi рани вилiковнi, але тут вас пiдстерiгае набагато бiльша небезпека, нiж на полi бою. Ви потрапили в лепрозорiй. Нещаснi, котрих бачили вранцi, – прокаженi.

Я застогнав вiд жаху.

– Отже, я провiв нiч у лiжку прокаженого? – прошепотiв я.

– Атож, дуже ризикований вчинок, – пiдтвердив лiкар, – я маю до цiеi хвороби iмунiтет, але все ж не наважився б на такий крок.

– Усе було скiнчено, Джим-м-i. Мене прирекли на життя, гiрше за смерть. І все ж, пiсля того, як мене привезли в шпиталь у Преторii, я весь час сподiвався на диво. «А раптом уникну зарази?» – питав я себе в тисячний раз. Пiсля виписки я поiхав додому. І тут уже побачив, що ознаки страшноi недуги починають з’являтися на моему обличчi.

Я все розповiв батькам. Єдиним виходом було поширити чутки про мiй вiд’iзд на тривалий час, а самому оселитися десь неподалiк пiд наглядом надiйного лiкаря, який би не зрадив мою таемницю. В iншому разi мене б вiдправили в лепрозорiй, де я був би приречений до кiнця своiх днiв перебувати в товариствi таких самих нещасних, яким був я. Нiкому не можна було розповiдати мою таемницю. Навiть тобi, Джим-м-i, друже мiй.