Скандал у Богемії

«Ну, що ж, – сказав я, засмiявшись, – нiчого серйозного не сталося, хiба що ви вкрай заплутали мене. Отже, будьте ласкавi, сер, пiти до приймальнi, а я знову займуся вашим батьком».

Приблизно пiвгодини старий джентльмен розповiдав менi про симптоми недуги, а потiм, виписавши рецепт, я вiдпровадив його до сина.

Я вже казав вам, що в цей час мiстер Блессiнгтон зазвичай був на прогулянцi. Незабаром вiн прийшов i пiднявся нагору. І вiдразу ж я почув, як вiн збiгае вниз. Мiстер Блессiнгтон увiрвався в мiй кабiнет у панiчному страху.

«Хто заходив до моеi кiмнати?» – вигукнув вiн.

«Нiхто», – вiдповiв я.

«Ви брешете! – волав вiн. – Пiдiймiться й погляньте». Я вирiшив не звертати увагу на його свавiлля, бо чоловiк був у нестямi вiд жаху. Ми пiднялися нагору, i вiн показав менi слiди, що залишились на пухнастому килимi.

«Гадаете, це моi?» – верещав вiн.

Таких великих слiдiв вiн, певна рiч, залишити не мiг, i вони були явно свiжi. Сьогоднi вдень, як ви знаете, iшов сильний дощ, й у мене побували лише батько з сином.

Отже, поки я займався батьком, син, котрий чекав у приймальнi, з якоюсь невiдомою менi метою заходив до кiмнати мого постiйного пацiента. З кiмнати нiчого не зникло, але слiди, без сумнiву, свiдчили, що там таки хтось побував.

Менi здалося, що мiстер Блессiнгтон хвилюеться якось надмiру, утiм, тут би кожен втратив спокiй. Опустившись у крiсло, вiн буквально ридав, i менi коштувало неабияких зусиль привести його до тями.

Це вiн запропонував менi звернутися до вас, i я вважав його пропозицiю цiлком доречною, оскiльки подiя справдi дуже дивна, хоча й не така жахлива, як це здалося мiстеру Блессiнгтону. Якби ви поiхали зараз зi мною, то менi хоча б вдалося заспокоiти його. Втiм, менi здаеться, вiн навряд чи здатен пояснити, що його так схвилювало.

Шерлок Голмс слухав цю довгу тираду дуже уважно, i я збагнув, що справа його захопила. Як завжди, його обличчя нiчого не вiдображало, лише повiки набрякли, але, пихкаючи люлькою, вiн випускав густiшi клуби диму щоразу, коли лiкар розказував черговий дивний епiзод.

Як тiльки наш гiсть закiнчив свою розповiдь, Голмс мовчки схопився, вiддав менi мого капелюха, узяв зi столу свiй власний i подався слiдом за Тревельяном до дверей.

Не минуло й чвертi години, як ми пiд’iхали до будинку лiкаря на Брук-стрит. Це був скромний, нiчим не примiтний будинок, в яких живуть лiкарi, котрi практикують у Вест-Ендi.