Собака Баскервілів. Долина страху

Судячи з того, як тремтiв голос у лiкаря, вiн сам був глибоко схвильований власною розповiддю. Голмс подався всiм тiлом уперед, i в його очах спалахнули сухi колючi iскорки – вiрна ознака того, що цiкавiсть узяла-таки гору.

– Ви самi iх бачили?

– Точно так само, як бачу вас.

– І нiчого про це не сказали!

– А навiщо?

– Невже, крiм вас, iх нiхто не бачив?

– Вони були крокiв за тридцять вiд тiла, i на них, мабуть, просто не звернули уваги. Я б сам нiчого не помiтив, якби не згадав легенду.

– На болотах мае бути багато вiвчурiв?

– Природно.

– Кажете, що слiди дуже великi?

– Величезнi.

– Але до тiла сера Чарльза вони не наближалися?

– Аж нiяк.

– Яка тодi була погода?

– Вогка, прохолодна.

– Але дощу не було?

– Нi.

– А як виглядае та алея?

– З бокiв висока зелена огорожа з тiсно зрощених старих тисiв. Посерединi – дорiжка футiв вiсiм у ширину.

– А мiж кущами та дорiжкою е щось?

– Так, по обидва боки тягнеться смужка дерну близько шести футiв у ширину.

– Якщо я правильно вас зрозумiв, в алеi е хвiртка?

– Так, i ця хвiртка провадить на болото.

– А iнших виходiв туди немае?

– Немае.

– Отже, в тисову алею можна потрапити або безпосередньо з будинку, або через хвiртку, яка провадить на болото?

– Є ще один вихiд – через альтанку в дальньому кiнцi.

– Сер Чарльз дiйшов туди?

– Нi, вiн лежав крокiв за п’ятдесят вiд неi.

– Тепер, докторе Мортiмер, будьте ласкавi вiдповiсти менi на одне дуже важливе запитання: помiченi вами слiди були не на травi, а на дорiжцi?

– На травi слiдiв зазвичай не видно.

– Вони були на тому ж боцi дорiжки, де хвiртка?

– Так, на самому краечку, ближче до хвiртки.

– Дуже цiкаво! Ще одне запитання: хвiртка була зачинена?

– Не тiльки зачинена, але i замкнена на висячий замок.

– Якоi вона висоти?

– Футiв iз чотири.

– Отже, через неi можна перелiзти?

– Ще й як.

– А бiля самоi хвiртки вдалося щось виявити?

– Нi, нiчого особливого.

– Боже милий! Невже там не подивилися?

– Нi, я дивився.

– І нiчого не знайшли?

– Там важко було щось розiбрати. Сер Чарльз, мабуть, простояв бiля хвiртки хвилин iз п’ять-десять.

– Чому ви так гадаете?

– Тому що попiл двiчi впав iз його сигари.

– Чудово! Ось такий помiчник нам знадобиться! Еге ж, Ватсоне? Ну, а слiди?

– Галька була поцяткована собачими слiдами. Інших я не помiтив.

Шерлок Голмс нетерпляче вдарив себе долонею по колiну.