Собака Баскервілів. Долина страху

Але моi побоювання були марними: менi вдарило в нiс iдким запахом мiцного дешевого тютюну, вiд чого у мене негайно почало дерти в горлi. Крiзь димову завiсу я ледве розгледiв Голмса, котрий зручно вмостився в крiслi. Вiн був у халатi i тримав у зубах свою темну глиняну люльку. Навколо нього лежали якiсь паперовi рулони.

– Застудилися, Ватсоне? – спитав вiн.

– Нi, просто дух захопило вiд цього отруйного ладану.

– Так, ви, здаеться, маете рацiю: тут трохи накурено.

– Яке там «трохи»! Дихати нiчим!

– Тодi вiдчинiть вiкно.

Я бачу, ви просидiли весь день у клубi?

– Голмсе, друже!..

– Правильно?

– Звiсно, що правильно, але як ви…

Вiн засмiявся, роздивляючись мою розгублену фiзiю.

– Ваша наiвнiсть, Ватсоне, просто чудова! Якщо б ви знали, як менi приемно перевiряти на вас своi скромнi вмiння! Джентльмен iде з дому в дощову негоду. Увечерi вiн повертаеться чистенький, без жодноi плямочки. Цилiндр i черевики на ньому виблискують, як i ранiше. Отже, вiн десь просидiв весь день. Близьких друзiв у нього немае.

Де ж вiн був? Хiба це не очевидно?

– Так, цiлком очевидно.

– Свiт наповнений такими очевидностями, але iх нiхто не помiчае. Як гадаете, а де був я?

– Також весь день просидiли на одному мiсцi?

– А от i нi, я встиг побувати в Девонширi.

– Подумки?

– Саме так. Мое тiло залишалося тут, у крiслi, i, як це не сумно, встигло випити за день двi великих кавоварки i викурити неймовiрну кiлькiсть тютюну. Як тiльки ви пiшли, я послав до Стенфорда за мапою Дартмурських болiт, i мiй дух блукав ними весь день.

Тiшу себе надiею, що тепер освоiвся з цими мiсцями як слiд.

– Мапа дрiбного масштабу?

– Так, дуже дрiбного, – сищик розгорнув одну секцiю цiеi мапи i поклав ii на колiна. – Ось та сама дiлянка, що нас цiкавить. Усерединi стоiть Баскервiль-хол.

– Оточений лiсом?

– Еге ж. Тисова алея тут не позначена, але менi здаеться, що вона тягнеться праворуч, паралельно до болота. Ось ця маленька група споруд – та саме селище Грiмпен, де мiститься штаб-квартира нашого приятеля, доктора Мортiмера.

Як бачите, на п’ять миль навколо житло зустрiчаеться вкрай рiдко. Ось це Лефтер-хол, про який згадував лiкар. Тут, мабуть, стоiть будинок натуралiста Степлтона, якщо я правильно запам’ятав його прiзвище. Ось це – двi ферми: «Кам’янi стовпи» та «Гниле болото». За чотирнадцять миль вiд них – прiнстаунська в’язниця суворого режиму. А мiж цими окремими точками i навколо них стеляться похмурi, позбавленi ознак життя болота.