Собака Баскервілів. Долина страху

Ватсоне! Ватсоне! Якщо в вас е хоч краплина порядностi, ви занесете в своi аннали цю мою помилку нарiвнi з моiми успiхами.

– Що це за чоловiк?

– Гадки не маю.

– Спостерiгач?

– Так, вочевидь, за Баскервiлем хтось стежить iз самого його приiзду до Лондона. Інакше звiдки стало вiдомо, що вiн зупинився в готелi «Нортумберленд»? Я зважив так: якщо його вистежували першого дня, то будуть вистежувати i надалi. Ви, мабуть, звернули увагу, що я двiчi пiдходив до вiкна, поки доктор Мортiмер читав свою легенду?

– Пригадую це.

– Менi було цiкаво, чи не вештаеться хтось бiля будинку, але жодних пiдозрiлих персонажiв не помiтив. Ми маемо справу з розумною людиною, Ватсоне. Це все дуже серйозно, i хоча менi досi ще не зрозумiло, якi тут дiють сили – добрi чи злi, проте я невпинно вiдчуваю чиесь сторонне втручання, чийсь точний розрахунок. Коли нашi новi друзi пiшли, я негайно ж кинувся за ними навздогiн, сподiваючись, що ось тут менi i попадеться iхня невловима тiнь. А цей хитрун не наважився йти пiшки й узяв кеб, щоб у мiру потреби тягнутися ззаду або ж обганяти iх, залишаючись при цьому непомiченим.

– Кебмен?

– Аякже.

– Шкода, що ми не помiтили його номера!

– Любий мiй Ватсоне! Менi справдi немае чим похвалитися цього разу, але невже ви допускаете хоч на одну мить, що я не помiтив номера? Будь ласка: двi тисячi сiмсот чотири.

– Не збагну, що ще ви могли вдiяти.

– Побачивши його, я мав би негайно повернути в протилежний бiк, без поспiху взяти кеб i на чималiй вiдстанi слiдувати за ним. А ще краще було б поiхати прямо до готелю та чекати подальших подiй там. Цей таемничий незнайомець провiв би Баскервiля до дверей, i ми за допомогою його ж власного прийому могли б простежити, куди вiн потiм подiнеться. А тепер наш супротивник разюче спритно скористався моею недоречною квапливiстю, яка видала нас iз головою i збила мене зi слiду.

Пiд час цiеi бесiди ми повiльно рухалися по Рiджент-стрит, вже не бачачи перед собою доктора Мортiмера та його супутника.

– Тепер не мае жодного сенсу спостерiгати за ними, – спохмурнiв Голмс. – Їхня тiнь зникла i бiльше не з’явиться. Треба перевiрити, якi козирi у нас на руках, i смiливо бити ними. Ви добре розгледiли обличчя цього чоловiка в кебi?

– Обличчя нi, а бороду розгледiв.