Собака Баскервілів. Долина страху

Весь наступний день i вечiр вiн просидiв у себе в кабiнетi, занурений у густi хмари тютюнового диму i в роздумах.

Перед самим обiдом нам подали двi телеграми. У першiй було: «Тiльки-но повiдомив Беррiмор удома Баскервiль». Друга: «Обiйшов двадцять три готелi жаль порiзаноi сторiнки Таймс не знайшов. Картрайт».

– Ось i обiрвалися вiдразу двi нитки, Ватсон. Немае нiчого кращого за такi справи, де всi наче змовилися проти тебе. Тодi й починаеш впадати в азарт. Ну що ж, пiдемо по третьому слiду.

– У вас ще е в запасi кебмен, який вiз цього незнайомця.

– Саме так. Я попросив повiдомити його прiзвище й адресу в Реестрацiйнiй палатi й не здивуюся, якщо зараз ми отримаемо вiдповiдь на мiй запит.

Задеренчав дзвiнок i сповiстив про те, що навiть перевершило всi очiкування Голмса, бо в дверях кабiнету з’явився високий чолов’яга, мабуть, не хто iнший, як сам вiзник.

– Менi сказали в конторi, що ось за цiею адресою цiкавилися номером двi тисячi сiмсот чотири, – почав вiн. – Я вже сьомий рiк iжджу i нiколи нiяких скарг не чув.

– Ви нi в чому не завинили, шановний, – сказав Голмс. – Навпаки, я заплачу вам пiвсоверена, як тiльки отримаю вiдповiдь на свое запитання.

– От не знаеш, де знайдеш, а де втратиш! – усмiхнувся кебмен. – І що бажаете, сер?

– Перш за все ваше прiзвище й адресу на випадок, якщо ви менi знову будете потрiбнi.

– Джон Клейтон, проживаю в Боро, Тарпеi-стрит, номер три. Кеб стоiть у Шиплi-ярд, бiля вокзалу Ватерлоо.

Шерлок усе записав.

– А тепер, Клейтоне, розкажiть менi про вашого пасажира, котрий спостерiгав за цим будинком сьогоднi о десятiй годинi ранку, а потiм вистежував двох джентльменiв на Рiджент-стрит.

Вiзник iз подивом глянув на Голмса i, мабуть, трохи сторопiв.

– Що ж вам розповiсти, коли ви самi не гiрше за мене все знаете! – вiдповiв вiн. – Мiй пасажир сказав менi, що вiн детектив, i наказав не базiкати про це.

– Ну, так от, шановний, тут справа серйозна, й якщо ви станете приховувати щось вiд мене, то можете опинитися в дуже неприемному становищi.

– Авжеж, сер.

– А коли вiн заявив вам про це?

– Коли платив.

– А ще щось вiн сказав?

– Сказав свое прiзвище.

Голмс кинув на мене переможний погляд.

– Свое прiзвище? Вельми необережно з його боку! Й як же його звати?

– Його звати, – всмiхнувся кебмен, – пан Шерлок Голмс.

Вiдповiдь вiзника буквально приголомшила мого приятеля.