Собака Баскервілів. Долина страху

У життi своему не бачив у нього такого приголомшеного виразу обличчя. Хвилини зо двi вiн не мiг вимовити нi слова, а потiм голосно зареготав.

– Удар, Ватсоне! Влучний удар! – сказав вiн. – Рапiра в руках супротивника, котрий не поступаеться менi нi в швидкостi, нi в точностi. Цього разу вiн обвiв мене навколо пальця. Отже, його iм’я Шерлок Голмс, еге ж?

– Так, сер, вiн сам так сказав.

– Блискуче! Тепер розкажiть менi, де ви взяли цього пасажира i що було далi.

– Вiн покликав мене о пiв на десяту ранку на Трафальгарськiй площi.

Каже: «Я сищик», – i пообiцяв менi двi гiнеi, якщо я буду точно виконувати його накази i нi про що не стану питати. Ну що ж, вiд таких грошей не вiдмовляються. Я пiдвiз його до готелю «Нортумберленд» i зупинився там. Потiм звiдти вийшли двое джентльменiв, гукнули кеб iз бiржi та поiхали кудись сюди, на вашу вулицю.

– Ось до цього самого будинку, – сказав Голмс.

– Можливо. Це вже мого клiента треба питати, йому краще знати. Вiн велiв менi зупинитися приблизно посерединi кварталу, i ми прочекали там ще години з пiвтори.

Потiм тi двiйко джентльменiв пройшли повз нас, i ми рушили за ними по Бейкер-стрит, звернули на…

– Це я знаю, – сказав Голмс.

– А як виiхали на Рiджент-стрит, вiн пiдняв верхне вiконечко i гукнув: «Женiть до вокзалу Ватерлоо!» Я вперiщив свою кобилу, i через десять хвилин ми були на мiсцi. Тут вiн дав менi двi гiнеi – не обдурив! – i пiшов у бiк вокзалу. А наостанок обернувся i каже: «Вам, мабуть, цiкаво знати, кого ви возили? Шерлока Голмса».

Ось, як усе це було.

– Так, розумiю. І бiльше ви його не бачили?

– Нi, бiльше не бачив.

– А тепер опишiть менi зовнiшнiсть цього пана Шерлока Голмса.

Вiзник почухав потилицю:

– Не так це й легко. Рокiв йому буде приблизно пiд сорок, зросту середнього, нижчий за вас дюймiв на два, сер. Одягнений чисто, борода чорна, лопатою, а обличчя блiде. Бiльше, мабуть, нiчого не зможу сказати.

– Колiр очей який?

– Якось не зауважив…

– Бiльше нiчого не запам’ятали?

– Нiчого, сер.

– Ну, гаразд. Ось вашi пiвсоверена. А iншу половину отримаете, якщо згадаете про цього чоловiка щось iще. Бувайте.

– Доброго здоров’я, сер. Дякую вам.

Джон Клейтон вийшов посмiюючись, а Голмс стенув плечима i з розчарованою посмiшкою обернувся до мене.

– Третя нитка також увiрвалася, – сказав вiн. – Тепер будьте ласкавi починати все з самого початку.