Собака Баскервілів. Долина страху

– Безумовно. Тримайте револьвер при собi i вдень, i вночi й не ослабляйте пильностi нi на секунду.

Нашi друзi вже встигли придбати квитки в першому класi й чекали нас на платформi.

– Нi, нiчого нового, – пiдтвердив доктор Мортiмер, вiдповiдаючи на запитання мого товариша. – Можу тiльки присягнути, що останнi два днi стеження за нами не було. Ми весь час про це пам’ятали, i вiд нашоi уваги нiхто б не вислизнув.

– Сподiваюся, ви були нерозлучнi цi днi?

– Так, за винятком учорашнього. У мене така традицiя – пiсля приiзду в мiсто присвячувати один день цiлком розвагам, i вчора я був у музеi Хiрургiчного коледжу.

– А я пiшов у парк повитрiщатися на людей, – сказав Баскервiль. – І все обiйшлося тихо й мирно.

– Проте це було нерозсудливо з вашого боку, – зауважив Голмс, насупившись i похитав головою. – Я вас прошу, сер Генрi, не виходьте без супутникiв, iнакше вам не оминути лиха. Ви знайшли iнший черевик?

– Нi, сер, той зник безслiдно.

– Он як? Цiкаво! Ну, всiляких вам гараздiв, – додав вiн, коли потяг рушив.

Я визирнув iз вiкна i побачив удалинi високу худорляву постать Шерлока, котрий нерухомо стояв на платформi та дивився вслiд потягу.

Ми рухалися швидко, й я почувався якнайкраще. Придивлявся до своiх супутникiв i бавився зi спанiелем доктора Мортiмера. Через якихось двi-три години земля вздовж полотна змiнила бурий вiдтiнок на червоний, цегла поступилася мiсцем гранiту, а розгородженi пишнi луки, на яких рудi корови пощипували соковиту траву, свiдчили про те, що клiмат у цих мiсцях, при всiй вологостi повiтря, значно лагiднiший, нiж на сходi.

Молодий Баскервiль не вiдходив вiд вiкна i радiсно вигукував при виглядi рiдних девонширських краевидiв.

– Де тiльки менi не довелося побувати з того часу, як я поiхав звiдси, докторе Ватсон! – просторiкував вiн. – І все ж цi мiсця нi з чим не порiвняеш.

– Покажiть нам такого девонширця, котрий не захоплювався б своiм Девонширом.

– Тут справа не лише в Девонширi, а й у людях, котрi його населяють, – додав доктор Мортiмер. – Одного погляду на круглий череп нашого товариша досить, аби виявити в ньому представника кельтськоi[7 - Кельти – стародавнi племена, якi переселилися на Британськi острови з Європи в IV ст. до Р. Х.] раси, з ii захопленiстю, з ii схильнiстю до сильних почуттiв.