Собака Баскервілів. Долина страху

 – Цi болота нiколи вам не надокучать. А скiльки таемниць вони зберiгають – безкраi, пустельнi, загадковi!

– Ви добре iх знаете?

– Я ж тут усього другий рiк. Мiсцевi автохтони, мабуть, назвуть мене новаком. Ми переiхали сюди незабаром пiсля приiзду сера Чарльза, але я, за своiм покликанням, уже встиг обстежити тут кожен закуток. Наважусь сказати, що тепер мало хто знае торф’янi болота краще за мене.

– А хiба це така нелегка рiч?

– Дуже нелегка. Ось, наприклад, придивiться до тiеi рiвнини з химерними пагорбами, що подекуди пiднiмаються.

Чим вона може бути чудова?

– По нiй добре скакати галопом.

– Кожен так сказав би на вашому мiсцi, а мiж тим така помилка вже багатьом коштувала життя. Бачите, скiльки на нiй яскраво-зелених галявин?

– Так, це, ймовiрно, тi мiсця, де грунт кращий?

Степлтон засмiявся.

– Перед вами величезна Грiмпенська багнюка, – сказав вiн. – Якщо туди потрапляе людина чи тварина – один необережний крок, i все, капець. Я тiльки вчора бачив, як туди приволiкся чийсь понi i, природно, загинув.

Його голова довго визирала над болотом. Вiн усе тягнув шию, намагався видертись, але врештi-решт засмоктало бiдачку. Там навiть у посуху небезпечно ходити, а пiсля осiннiх дощiв це й зовсiм згубне мiсце. І тим не менше я не раз пролазив у саме серце Грiмпенськоi багнюки та повертався звiдти живим. Дивiться, ще один нещасний понi!

У зеленiй осоцi перекочувалось i билося щось темне. Потiм над заростями майнула болiсно витягнута шия, i болото наповнилося страшним зойком.

Я похолов вiд жаху, але у мого супутника були, мабуть, мiцнiшi нерви.

– Згинуло! – сказав вiн. – Засмоктало. Другий за два днi, тiльки у мене на очах. А скiльки iх ще зникло! Вони як занадилися туди в посуху, так i ходять до самоi осенi. І часто гинуть. Так, Грiмпенська багнюка – страшне мiсце.

– Але ви все ж ходите туди?

– Атож, там е двi-три стежини, якими спритний чоловiк може пройти. Я вiдшукав iх.

– Але навiщо вам ходити в таке небезпечне мiсце?

– Он бачите тi пагорби вдалинi? Це справжнi острiвцi серед непрохiдноi багнюки, яка тихцем оточила iх зусiбiч.

Якщо на них вилiзти, то побачите, якi там рiдкiснi рослини, якi метелики!

– Що ж, колись спробую.

Степлтон iз подивом вилупився на мене.

– Бiйтеся Бога, викиньте цю думку з голови! – сказав вiн. – Ваша смерть буде на моiй совiстi. Назад вам не повернутися, повiрте. Я сам тiльки тому i наважуюся туди ходити, що у мене е складна система позначок.

– Стiйте! – гукнув я.