Собака Баскервілів. Долина страху

Що ж знадобилося людинi науки, доктору Джеймсу Мортiмеру, вiд детектива Шерлока Голмса?.. Увiйдiть.

Зовнiшнiсть нашого гостя здивувала мене, бо я розраховував побачити типового сiльського лiкаря. Доктор Мортiмер виявився дуже високим худорлявим чоловiком iз довгим носом, що стирчав, наче дзьоб, мiж сiрими, близько посадженими очима, що яскраво виблискували за золотою оправою окулярiв. Одягнений вiн був, як i личить людинi його фаху, але з певною неохайнiстю: дуже затерта маринарка, обшарпанi штани. Вiн уже сутулився, незважаючи на молодi роки, i дивно тягнув шию, доброзичливо приглядаючись до нас.

Як тiльки наш гiсть увiйшов до кiмнати, його погляд одразу ж упав на цiпок у руках Голмса, i вiн iз радiсним вигуком потягнувся за ним.

– Яке щастя! А я нiяк не мiг згадати, де його залишив, тут чи в пароплавноi компанii. Втратити таку рiч! Це було б просто жахливо!

– Презент? – спитав Шерлок.

– Атож, сер.

– Вiд Черiнг-кроськоi лiкарнi?

– Так, вiд тамтешнiх друзiв на день мого весiлля.

– Ох, як це кепсько! – зронив Голмс, хитаючи головою.

Доктор Мортiмер здивовано заклiпав очима:

– А що ж тут поганого?

– Тiльки те, що ви порушили хiд наших мiркувань. Отже, подарунок був весiльний?

– Авжеж, сер. Я одружився i звiльнився з лiкарнi, а разом iз тим позбувся й надii отримати посаду консультанта. Треба було шукати собi власний будинок.

– Ну, ось бачите, ми не так уже й помилилися, – сказав Голмс. – А тепер, докторе Джеймс Мортiмер…

– Що ви, що ви! У мене немае докторського ступеня, я всього лиш скромний член Королiвського хiрургiчного товариства.

– І мабуть, людина наукового складу розуму?

– Я маю тiльки певний стосунок до науки, пане Голмс: так би мовити, збираю мушлi на березi неосяжного океану знань. Якщо не помиляюся, маю честь балакати з паном Шерлоком Голмсом, а не з…

– Нi, доктор Ватсон ось – перед вами.

– Дуже радий познайомитися, сер. Ваше iм’я часто згадуеться поряд iз iменем вашого приятеля. Ви мене дуже зацiкавили, пане Голмс.

Я нiяк не очiкував, що у вас такий подовжений череп i так сильно розвиненi надбрiвнi дуги. Дозвольте менi помацати ваш тiм’яний шов. Злiпок iз вашого черепа, сер, мiг би слугувати прикрасою для будь-якого антропологiчного музею доти, доки не вдасться отримати сам оригiнал. Не вважайте це за лестощi, та я просто заздрю такому черепу.

Шерлок посадив нашого дивного гостя в крiсло.

– Ми з вами, либонь, обое ентузiасти своеi справи, сер, – сказав вiн.