Спілка рудих

І хоча знала, що це ризиковано, зважилася на те, щоб дiвчинку привезли сюди, нехай хоч на кiлька тижнiв. Я послала няньцi сто фунтiв i дала iй вказiвки, як поводитися тут у котеджi, щоб вона могла здатися простою сусiдкою, до якоi я не маю жодного стосунку. Я дуже боялася, тому не дозволяла виводити дитину з будинку вдень. Вдома ми завжди прикриваемо iй личко та руки: раптом хтось побачить ii у вiкно, i поширяться чутки, що по сусiдству з’явилося чорне дитинча. Якби я менше остерiгалася, було б набагато розумнiше, але я втрачала розум вiд страху, щоб до тебе не дiйшла правда.

Ти першим сказав менi, що в котеджi хтось оселився. Менi б зачекати до ранку, але я не могла заснути вiд хвилювання, i нарештi вийшла нишком, знаючи, як мiцно ти спиш. Але ти побачив, що я виходила, i з цього почалися всi моi негаразди. Наступного дня менi довелося вiддатися на твою милiсть, i ти шляхетно вирiшив не допитуватися. Але на третiй день, коли ти увiрвався в котедж iз головного входу, нянька з дитиною ледь встигли втекти крiзь запаснi дверi.

Вона стиснула руки й чекала на вiдповiдь.

Двi довгих хвилини Грант Мунро не порушував мовчанку, а коли вiн озвався, це була така вiдповiдь, що менi й зараз приемно ii згадати. Вiн пiдняв дiвчинку, поцiлував i потiм, тримаючи ii на руцi, простягнув iншу дружинi й обернувся до дверей.

– Нам буде зручнiше поговорити про все вдома, – сказав вiн. – Я не дуже хороша людина, Еффi, але, менi здаеться, все ж таки кращий, нiж ти гадала.

Ми з Голмсом провели iх до повороту, i, коли вийшли на дорогу, мiй приятель смикнув мене за рукав.

– Гадаю, – сказав вiн, – у Лондонi вiд нас буде бiльше користi, нiж у Норберi.

Про цей випадок вiн не сказав нi слова бiльше аж до пiзньоi ночi, коли, взявши запалену свiчку, обернувся до дверей, щоб пiти в свою спальню.

– Ватсоне, – зронив вiн, – якщо вам колись здасться, що я занадто покладаюся на своi здiбностi або придiляю справi менше уваги, нiж вона того заслуговуе, будь ласка, шепнiть менi на вухо: «Норбер», i я буду за це надзвичайно вдячний.

Пригоди зi золотим пенсне

Нотатки про нашу працю 1894 року помiстилися аж у три важких томи. Мушу зiзнатися, що менi важко вибрати з цiеi величезноi маси матерiалiв випадки, якi були б цiкавими самi собою, але б водночас якнайяскравiше викривали своерiдний талант мого приятеля. Я нерiшуче гортаю сторiнки своiх записiв.