Спілка рудих

Якось, коли весна ще тiльки починалася, вiн так розслабився, що пiшов зi мною вдень на прогулянку до парку. На в’язах ще лише пробивалися тендiтнi зеленi пагони, а клейкi списоподiбнi бруньки каштанiв уже почали розгортатися в п’ятиперснi листочки. Двi години ми походжали удвох, здебiльшого мовчки, як i пасуе двом чоловiкам, котрi давно знають один одного. Було близько п’ятоi, коли ми повернулися на Бейкер-стрит.

– Дозвольте вiдзвiтувати, сер, – сказав наш хлопчик-лакей, вiдчиняючи нам дверi. – Тут приходив якийсь джентльмен, питав про вас, сер.

Голмс поглянув на мене з докором.

– Ось i погуляли серед дня! – зауважив вiн. – То вiн пiшов, той джентльмен?

– Авжеж, сер.

– Ти не пропонував йому зайти?

– Пропонував, сер, вiн заходив i чекав.

– Довго чекав?

– Пiвгодини, сер. Дуже був неспокiйний джентльмен, сер, вiн усе ходив, поки був тут, притоптував ногою. Я чекав за дверима, сер, i все чув. Нарештi вiн вийшов у коридор i вигукнув: «Що ж вiн так нiколи й не прийде, цей чоловiк?» Це його точнi слова, сер.

А я йому: «Вам треба ще трохи зачекати». «То я, – сказав вiн, – зачекаю на свiжому повiтрi, бо просто задихаюся! Трохи згодом зайду ще раз». Устав i пiшов, i, що я йому не казав, втримати його не було змоги.

– Гаразд, добре, ти зробив що мiг, – змилостивився Голмс i пiшов зi мною в нашу загальну вiтальню. – Як же прикро вийшло, Ватсоне! Менi дуже потрiбна якась цiкава справа, а це, вочевидь, саме така, про що свiдчить нетерпiння цього джентльмена.

Ага! Люлька на столi не ваша! Отже, вiн залишив свою. Добра стара люлька з кореня вересу з довгим стержнем, який у тютюнових крамницях називають бурштиновим. Хотiв би я знати, скiльки в Лондонi знайдеться стержнiв зi справжнього бурштину! Дехто думае, що його ознакою е муха. Виникла навiть цiла галузь промисловостi – запихати пiдроблену муху в штучний бурштин. Вiн був, мабуть, дуже схвильований, якщо забув тут свою люльку, яка мае для нього велике значення.

– Звiдки ви знаете, що вона дуже важлива для нього? – здивувався я.

– Така нова люлька коштуе сiм iз половиною шилiнгiв. Однак вона, як бачите, двiчi ламалася: одного разу лагодили дерев’яну частину, iншого – бурштинову. Ремонт, зауважте, обидва рази коштував бiльше, нiж сама люлька, – тут у двох мiсцях перехоплено срiбним кiльцем. Людина мала б дуже дбати про люльку, якщо вважае за краще двiчi ii полагодити замiсть того, щоб купити нову за тi самi грошi.