Спілка рудих

– Щось iще? – поцiкавився я, помiтивши, що Голмс у задумi крутить люльку в руцi та якось по-своему ii розглядае. Детектив високо пiдняв ii i постукав по нiй довгим i тонким вказiвним пальцем, як професор, котрий читае лекцiю, стукав би по кiстцi.

– Зазвичай люльки бувають дуже цiкавi, – мовив вiн. – Нiщо iнше не мiстить у собi стiльки iндивiдуального, крiм, можливо, годинникiв i шнурiвок на черевиках. Тут, утiм, вказiвки не надто вираженi та не дуже чiткi. Власник, мабуть, дужий чоловiк iз чудовими зубами, шульга, неакуратний i не дуже схильний до економii.

Мiй товариш оприлюднював цю iнформацiю недбало, нiби несамохiть, але я бачив, що вiн скосив на мене погляд, перевiряючи, чи стежу я за його мiркуваннями.

– Гадаете, людина не вiдчувае матерiальноi скрути, якщо курить люльку за сiм шилiнгiв? – спитав я.

– Вiн курить гросвенорську сумiш по вiсiм пенсiв за унцiю, – пояснив Голмс, постукавши по голiвцi люльки та вибивши на долоню трохи тютюну. – Але ж можна й за половину такоi цiни купити якiсний тютюн, отже, йому не доводиться рахувати дрiб’язок.

– А iншi пункти?

– Вiн мае звичку прикурювати вiд лампи та газового пальника. Бачите, що люлька дуже обсмалена з одного боку. Сiрник такого, звiсно, не наробить. З якого дива стане людина, розпалюючи люльку, тримати сiрник збоку? А ось прикурити вiд лампи, не обпаливши головки, ви не зможете. Й обпалена вона з правого боку. Звiдси випливае, що ii власник шульга. Спробуйте самi прикурити вiд лампи та переконайтеся, наскiльки природно, якщо ви праворукий, ви пiднесете люльку до вогню лiвим боком.

Інодi ви, можливо, зробите й навпаки, але не чинитимете так щоразу. Цю люльку постiйно пiдносили правим боком. Далi, дивiться, вiн прогриз бурштин наскрiзь. Це може зробити лише кремезний, енергiйний чоловiк iз мiцними зубами. Але, здаеться, я чую на сходах його кроки, тому нам випаде нагода розглянути щось цiкавiше за люльку.

Не минуло й хвилини, як дверi вiдчинилися, i в кiмнату зайшов високий чоловiк. На ньому був бездоганний, але не екстравагантний темно-сiрий костюм, у руках вiн тримав коричневий фетровий капелюх iз широкими крисами.

Виглядав рокiв на тридцять, хоча насправдi був, мабуть, старшим.

– Даруйте, – почав вiн дещо збентежено. – Гадаю, менi слiд було постукати. Так, певна рiч, треба було… Розумiете, я трохи засмучений, тим усе пояснюеться…

Вiдвiдувач помацав рукою чоло, як робить людина, що не зовсiм добре почуваеться, а потiм не сiв, а швидше впав на крiсло.