Справи Шерлока Голмса

Насамперед нам слiд наголосити на важкостi мого стану. Вони прийдуть до вас за новинами. Вигадайте щось на кшталт контузii, марення, на ваш смак. Не бiйтеся переборщити.

– Але сер Леслi Оксшотт?

– О, про нього не турбуйтеся. Вiн побачить мене в найгiршому станi. Про це я подбаю.

– Щось iще?

– Авжеж. Скажiть Шiнвелу Джонсону, щоб вiн сховав мiс Вiнтер. Тi красенi тепер полюватимуть за нею. Вони, звiсно, про дiвчину знають. Якщо наважилися напасти на мене, то, цiлком iмовiрно, з нею можуть обiйтися ще гiрше.

Все це необхiдно зробити сьогоднi ж увечерi.

– Я вирушаю негайно. Щось iще?

– Покладiть на стiл люльку та пантофлю з тютюном. Добре. Заходьте вранцi, обговоримо нашi плани.

Я зустрiвся з Джонсоном того самого вечора та попросив його вiдвезти мiс Вiнтер в якесь тихе передмiстя, де вона могла б зачаiтися, поки не мине небезпека.

Упродовж шести днiв усi були переконанi, що Голмс перебувае на межi життя та смертi. Зведення були найзагрозливiшi, а в часописах знову й знову з’являлися зловiснi замiтки.

Моi постiйнi вiзити переконували мене, що насправдi все не так уже й серйозно. Мiцний органiзм i воля Голмса творили дива. Часом у мене виникали пiдозри, що вiн одужуе набагато швидше, нiж менi здаеться. Дивовижна потаемнiсть була чудовою рисою його характеру, i хоча вона не раз призводила до сумних наслiдкiв, навiть менi, його найближчому колезi, доводилося лише здогадуватися, якi думки виникали в його головi. Детектив довiв як незаперечну iстину, що найнебезпечнiшим iнтриганом е той, хто плете iнтриги на самотi. Я був ближчим до нього, нiж будь-хто iнший, але, однак, завжди усвiдомлював, що мiж нами лежить величезна прiрва.

На сьомий день зняли шви, але, незважаючи на це, вечiрнi газети опублiкували повiдомлення про бешихове запалення. Там також з’явилася й замiтка, яку я не мiг не показати моему приятелю. Там було написано, що серед пасажирiв пароплава «Руританiя» компанii «Кьюнард», який у п’ятницю вирушае з Лiверпуля, перебуватиме барон Адельберт Грюнер, чиi фiнансовi справи змушують його переселитися в Сполученi Штати ще до весiлля з панною Вiолеттою де Мервiль, единою донькою… i таке iнше.

Голмс вислухав цi новини з холодною увагою та зосередженим виразом обличчя, з чого я зрозумiв, що для нього це був потужний удар.

– П’ятниця! – вигукнув вiн. – Нам залишилося всього три днi. Здаеться, негiдник вирiшив оминути небезпеку. Але, клянусь Господом, Ватсоне, йому це не вдасться! Хочу, щоб ви дещо для мене зробили.