Справи Шерлока Голмса

3 вересня 1902 року – того дня, з якого починаеться моя iсторiя, – ми лежали з ним на диванах у затишнiй кiмнатцi, розташованiй на горiшньому поверху закладу на Нортумберленд-авеню. Я спитав свого товариша, чим вiн тепер займаеться, а замiсть вiдповiдi вiн витягнув свою довгу нервову руку з простирадла, що огорнуло його, i дiстав iз внутрiшньоi кишенi плаща, що висiв поруч, якийсь конверт.

– Можливо, це всього лише беззмiстовне зверхне дивацтво, – зауважив вiн, передаючи послання менi, – а можливо, i питання життя та смертi.

Я знаю не бiльше за те, що повiдомили в цьому листi.

Лист вiдправили з Карлтон-клубу, дата – вечiр учорашнього дня. Ось що я прочитав:

«Сер Джеймс Демерi засвiдчуе свою повагу мiстеровi Шерлоку Голмсу й наполегливо просить прийняти його завтра о пiв на п’яту. Сер Джеймс також хоче переказати, що справа, в якiй вiн прагне порадитися з мiстером Голмсом, вельми делiкатна та дуже важлива, тому вiрить, що мiстер Голмс знайде можливiсть зустрiтися з ним i повiдомити про свое рiшення телефоном у Карлтон-клуб».

– Чи потрiбно казати, що я погодився, Ватсоне, – зронив Голмс, коли я повернув йому записку. – Ви знаете про цього Демерi хоча б щось?

– Тiльки те, що його iм’я добре вiдоме у вищому свiтi.

– До цього я мало що можу додати. Певною мiрою вiн мае репутацiю людини, здатноi залагодити делiкатну справу, коли потрiбно уникнути розголосу. Ви, можливо, пам’ятаете його перемовини з сером Джорджем Левiсом з приводу Гаммерфордського заповiту.

За його плечима – вагомий життевий досвiд, i до того ж природна схильнiсть до дипломатii. Ось чому я впевнений, що чуття мене не обманюе i йому справдi потрiбна наша допомога.

– Наша?

– Ну, якщо ви будете так люб’язнi, Ватсоне…

– Вважатиму за честь.

– У такому разi чекаю вас о пiв на п’яту, а поки що ми можемо викинути цю iсторiю з голови.

У той час я мешкав у квартирi на вулицi Королеви Анни, але з’явився на Бейкер-стрит у призначений час.

Рiвно о пiв на п’яту нам доповiли про прихiд полковника сера Джеймса Демерi. Навряд чи варто описувати цього чоловiка. Великодушнiсть, чеснiсть i щирiсть, властивi його характеру, широке, чисто виголене обличчя та приемний мелодiйний голос запам’яталися багатьом iз тих, кому доводилося його знати. Його сiрi iрландськi очi сяяли щирiстю, а добра усмiшка вигравала на жвавих вустах.