Спогади про Шерлока Голмса

Ми вийшли з вiтальнi, i в цю мить жiнка, котра стояла в коридорi, зробила крок уперед i торкнулася рукава iнспектора. На ii блiдому, худому обличчi виднiвся вiдбиток пережитого жаху.

– Знайшли iх? Спiймали? – голос затремтiв.

– Поки що нi, мiсiс Стрекер. Але ось щойно з Лондона приiхав мiстер Голмс, i ми сподiваемося знайти злочинцiв з його допомогою.

– Менi здаеться, ми з вами не так давно зустрiчалися, мiсiс Стрекер. Пригадуете, в Плiмутi, на банкетi? – поцiкавився Голмс.

– Нi, сер, ви помилилися.

– Справдi? А менi здалося, що це були ви. На вас було сталевого кольору шовкове плаття, оздоблене страусовим пiр’ям.

– У мене нiколи не було такоi сукнi, сер!

– Ага, мабуть, я помилився.

Вибачившись, Голмс подався за iнспектором надвiр.

Кiлька хвилин ходьби стежкою помiж кущiв привели нас до видолинку, в якому знайшли труп. Бiля його краю рiс кущ дроку, на якому того ранку мiсiс Стрекер i служниця помiтили плащ убитого.

– Вiтру в понедiлок вночi не було, – промовив Голмс.

– Вiтру – нi, зате йшов сильний дощ.

– У такому разi плащ не закинув на кущ вiтер, його хтось туди поклав.

– Аякже, вiн був акуратно складений.

– Знаете, а це дуже цiкаво! На землi багацько слiдiв. Бачу, в понедiлок тут пройшло багато людей.

– Ми ступали тiльки на рогожу. Вона лежала ось тут, збоку.

– Чудово.

– У цiй сумцi черевик, який був тiеi ночi на Стрекерi, черевик Фiцроя Сiмпсона та пiдкова Срiбноi зiрки.

– Любий мiй iнспектор, ви перевершили самого себе!

Голмс узяв сумку, спустився в яму й пiдсунув рогожу ближче до середини.

– Ага? – раптом вигукнув вiн. – А це що?

Голмс тримав у руках восковий сiрник, вкритий таким шаром бруду, що з першого погляду його можна було прийняти за сучок.

– Не уявляю, як я прогледiв це, – з прикрiстю видихнув iнспектор.

– Нiчого дивного! Сiрник був утоптаний у землю.

– Як! Ви знали, що знайдете тут сiрник?

– Не виключав такоi можливостi.

Голмс витягнув черевики з торби й почав порiвнювати пiдошви зi слiдами на землi. Потiм вилiз нагору й поповз, розсуваючи кущi.

– Боюся, жодних слiдiв бiльше немае, – зронив iнспектор. – Я все тут оглянув якнайретельнiше. У радiусi ста ярдiв.

– Ну, що ж, – зiтхнув Голмс, – не хочу бути нечемним i не стану ще раз усе оглядати.