Спогади про Шерлока Голмса

Але менi хотiлося б, поки не стемнiло, походити трохи долиною, щоб краще орiентуватися тут завтра. Пiдкову вiзьму собi в кишеню на щастя.

Полковник Росс, котрий нетерпляче стежив за спокiйними та методичними дiями Голмса, зиркнув на годинник.

– А ви, iнспекторе, будь ласка, ходiмо зi мною. Хочу з вами порадитися. Мене зараз хвилюе, як бути зi списками учасникiв перегонiв. Менi здаеться, наш обов’язок перед публiкою – викреслити звiдти iм’я Срiбноi зiрки.

– У жодному разi! – рiшуче заперечив Голмс. – Нехай залишаеться.

Полковник вклонився.

– Я надзвичайно вдячний вам за пораду, сер. Коли закiнчите свою прогулянку, знайдете нас у будиночку нещасного Стрекера, i ми разом повернемося в Тавiсток.

Вони попрямували до хатинки, а ми з Голмсом повiльно пiшли вперед. Сонце стояло над самими дахами мейплтонськоi стайнi. Перед нами полого опускалася на захiд рiвнина, то золотиста, то червонувато-бура вiд осiнньоi ожини та папоротi. Але Голмс, занурений у глибоку задуму, цi принади пейзажу не помiчав.

– Ось що, Ватсоне, – промовив вiн нарештi, – наразi облишмо питання, хто убив Стрекера, i будемо думати, що сталося з конем. Припустiмо, Срiбна зiрка в мить злочину або трохи пiзнiше кудись поскакав. Але куди? Кiнь дуже прив’язаний до людини. Без мети Срiбна зiрка мiг повернутися в Кiнгс-Пайленд або втекти в Мейплтон. Що йому робити самому в полi? І вже, звiсно, хтось та й побачив би його там. Тепер цигани: навiщо iм було красти коня? Вони тiльки щось вчують, поспiшають утекти: полiцii бояться бiльше за чуму.

Надii продати такого коня, як Срiбна зiрка, немае. Вкрасти скакуна – великий ризик, а вигоди – жодноi. Це поза всяким сумнiвом.

– Де ж тодi Срiбна зiрка?

– Я вже казав, що вiн або повернувся в Кiнгс-Пайленд, або поскакав у Мейплтон. У Кiнгс-Пайлендi його немае. Отже, вiн у Мейплтонi. Приймiмо це за робочу гiпотезу та поглянемо, куди вона нас приведе. Земля тут, як зауважив iнспектор, висохла й стала твердiшою за камiнь, але мiсцевiсть трохи знижуеться до Мейплтона, i в тiй долинi в нiч на понедiлок, мабуть, було дуже вогко.

Якщо наше припущення слушне, Срiбна зiрка скакав у цьому напрямку, i нам треба шукати його слiди.

Розмовляючи, ми швидко просувалися вперед i за кiлька хвилин спустилися в долину. Голмс попросив мене обiйти ii праворуч, а сам пiшов лiвiше, але не встиг я зробити й п’ятдесяти крокiв, як вiн почав гукати до мене й махати рукою. На м’якiй глинi бiля його нiг виднiвся чiткий кiнський слiд.