Спогади про Шерлока Голмса

Chorea sancti viti) розлад центральноi нервовоi системи, що характеризуеться мимовiльними рухами тулуба, кiнцiвок, голови, м’язiв обличчя.]), а також через похилий вiк, iх число помiтно зменшилося. Адже люди, i це природно, вважають за краще лiкуватися в того, хто й сам здоровий, i мало довiряють медичним знанням людини, не здатноi зцiлити навiть саму себе. І чим гiршало здоров’я мого попередника, тим бiльше занепадала його практика, i до того моменту, коли я ii купив, вона приносила замiсть колишнiх тисячi двохсот трохи бiльше, нiж триста фунтiв на рiк.

Але я зважав на свою молодiсть та енергiйнiсть i не сумнiвався, що за рiк-два пацiентiв буде хоч греблю гати.

Першi три мiсяцi, вiдколи оселився в Паддiнгтонi, я був дуже зайнятий i зовсiм не бачився зi своiм приятелем Шерлоком Голмсом. Зайти до нього на Бейкер-стрит менi бракувало часу, а вiн сам, якщо й виходив кудись, то лише в справах. Тому я дуже зрадiв, коли одного червневого ранку, читаючи «Британського медичного вiсника» пiсля снiданку, я почув у передпокоi дзвiнок, а згодом – рiзкий голос мого доброго товариша.

– А, мiй любий Ватсоне, – привiтався вiн, увiйшовши до кiмнати, – радий вас бачити! Сподiваюся, мiсiс Ватсон уже оговталася пiсля тих переживань, яких нам довелося зазнати в справi «Знаку чотирьох».

– Дякую, вона почуваеться чудово, – вiдповiв я, гаряче тиснучи йому руку.

– Сподiваюся також, – продовжував Шерлок, сiдаючи в крiсло-гойдалку, – що медицина ще не зовсiм позбавила вас iнтересу до наших маленьких загадок?

– Навпаки! – вигукнув я.

 – Навiть учора ввечерi я ще розбирав своi старi нотатки, а деякi навiть перечитав.

– Сподiваюся, ви не вважаете свою колекцiю завершеною?

– Звiсно ж, нi! Я б дуже хотiв ii доповнити.

– І навiть сьогоднi?

– І сьогоднi також.

– Навiть якщо доведеться iхати до Бiрмiнгема?

– Куди скажете.

– А практика?

– Не проблема. Попрошу сусiда, вiн прийме моiх пацiентiв. Я ж його заступаю, коли вiн кудись iде.

– Ну, i чудово, – зрадiв Голмс, вiдкидаючись у крiслi та кидаючи на мене проникливий погляд з-пiд примружених повiк.

 – Еге, та ви, бачу, нездужали. Застуда влiтку – рiч не надто приемна.

– Маете рацiю. Минулого тижня я дуже застудився й аж три днi сидiв удома. Але менi здавалося, вiд хвороби тепер уже й слiду не залишилося.

– Це правда, вигляд у вас цiлком здоровий.

– Як же ви здогадалися, що я хворiв?

– Мiй любий Ватсоне, ви ж знаете мiй метод.

– Метод логiчних висновкiв?

– Ще б пак.