Спогади про Шерлока Голмса

– З чого ж ви почали?

– З ваших домашнiх капцiв.

Я глянув на нове шкiряне взуття, яке було на моiх ногах.

– Але що з ними… – почав було я, та Голмс вiдповiв на запитання ранiше, нiж я встиг його скiнчити.

– Вашi капцi новi, – пояснив вiн. – Ви iх носите не бiльше двох тижнiв, а пiдошви, якi зараз виставили напоказ, уже пiдгорiли. Спочатку я подумав, що ви iх намочили, а згодом, коли сушили, спалили. Але потiм помiтив бiля самiсiньких пiдборiв паперовi ярлики з назвою крамницi. Вiд води вони, мабуть, вiдмокли б.

Отже, ви сидiли бiля камiна, витягнувши ноги до самого вогню, що навряд чи робив хтось здоровий навiть такого вогкого та холодного лiта, яке видалося цього року.

Як завжди, пiсля пояснень Шерлока все виявилося дуже простим. Голмс сумно всмiхнувся, прочитавши цю думку на моему обличчi.

– Боюся, що моi пояснення завдають менi лише шкоди, – зауважив вiн. – Нiчим не вмотивованi результати дiють на уяву набагато дужче… Ну, готовi iхати зi мною до Бiрмiнгема?

– Певна рiч.

А що там за справа?

– Все дiзнаетеся дорогою. Внизу на нас чекае екiпаж i клiент. Їдьмо.

– Хвильку.

Я накидав записку своему сусiду, забiг нагору до дружини, щоб попередити, що iду, i наздогнав Голмса на ганку.

– Ваш сусiд також лiкар? – спитав вiн, кивнувши на мiдну дощечку на сусiднiх дверях.

– Авжеж, вiн купив практику одночасно зi мною.

– І давно вона iснуе?

– Стiльки ж, скiльки й моя. З того часу, як побудували цi будинки.

– Ви купили кращу.

– Атож. Але звiдки ви про це дiзналися?

– По сходах, мiй любий Ватсоне. Вашi сходинки дуже стертi пiдошвами, так, що кожна на три дюйми нижча, нiж у сусiда. А ось i наш клiент. Мiстере Голл Пiкрофт, дозвольте вiдрекомендувати вам мого приятеля, доктора Ватсона, – сказав Голмс.

– Гей, кебмене, – додав вiн, – хльоснiть коней, ми запiзнюемося на потяг.

Я сiв навпроти Пiкрофта.

Це був високий, серйозний чоловiк iз вiдкритим, приемним обличчям i свiтлими закрученими вусиками.

На ньому був блискучий цилiндр та акуратний чорний костюм, який додавав йому вигляду чепуристого клерка iз Сiтi, насправдi так i було. Вiн належав до тих людей, яких у нас називають кокнi[2 - Кокнi (англ. cockney) – зневажливо-глузливе прiзвисько уродженця Лондона з середнiх i нижчих верств населення.], але з них походить стiльки прекрасних солдатiв-волонтерiв, а також чудових спортсменiв, як iз жодного iншого прошарку англiйського королiвства.