Спогади про Шерлока Голмса

Двое конюхiв подалися в будиночок тренера, де повечеряли в кухнi, а третiй, Нед Гантер, залишився чергувати в стайнi. Десь по дев’ятiй служниця, ii звати Едiт Бакстер, понесла йому вечерю – баранину з часниковим соусом. Нiякого питва вона не прихопила, бо в стайнi е кран, а пити щось, крiм води, нiчному сторожу заборонено. Дiвчина запалила лiхтар, бо вже зовсiм стемнiло, а стежка до стайнi тягнулася крiзь заростi дроку. Ярдiв за тридцять вiд стайнi перед Едiт Бакстер виник iз темряви якийсь чоловiк i гукнув, аби вона зачекала.

У жовтому свiтлi лампи вона побачила явно джентльмена на вигляд – у сiрому твiдовому костюмi та кашкетi, гетрах i з важким цiпком у руках. Вiн був дуже блiдий i помiтно нервував. Рокiв йому, як вирiшила дiвчина, тридцять або тридцять п’ять.

– Не скажете менi, де я перебуваю? – спитав вiн дiвчину. – Я вже вирiшив, що доведеться ночувати в полi, аж раптом побачив свiтло вашого лiхтаря.

– Ви в Кiнгс-Пайлендi, бiля стайнi полковника Росса, – вiдповiдала дiвчина.

– Невже? Яке щастя! – вигукнув незнайомець. – Один iз конюхiв, кажуть, завжди ночуе в стайнi, чи не так? А ви, мабуть, несете йому вечерю? Ви ж не така горда, правда, i не вiдмовитесь вiд новоi сукнi?

Вiн вийняв iз кишенi згорнений аркуш паперу.

– Передайте це зараз конюху, й у вас буде найошатнiше плаття, яке тiльки можна купити за грошi.

Хвилювання незнайомця злякало юнку, вона кинулася до вiконця, через яке завжди подавала конюху вечерю. Воно було вже вiдчинене, Гантер сидiв за столиком.

Тiльки служниця розтулила рота, щоб розказати йому про те, що трапилося, як незнайомець знову опинився поруч.

– Доброго вечора, – промовив вiн, зазираючи в вiконце. – У мене до вас справа.

Дiвчина присягаеться, що, промовляючи цi слова, вiн стискав у руцi якийсь папiрець.

– Яка у вас може до мене бути справа? – сердито буркнув конюх.

– Справа, вiд якоi й вам може дещо перепасти. Двое ваших коней, Срiбна зiрка й Баярд, беруть участь у перегонах на кубок Вессекса.

Вiдповiсте менi на кiлька запитань, i я не залишуся в боргу. Правда, що вага, яку несе Баярд, дозволяе йому обiйти Срiбну зiрку на сто ярдiв у забiгу на п’ять ферлонгiв i що ви самi ставите на нього?

– То он ви хто! – залементував конюх. – Зараз я покажу вам, як ми зустрiчаемо шпигунiв!

Вiн побiг спустити собаку. Служниця кинулася до будинку, але на бiгу озирнулася та побачила, що незнайомець просунув голову у вiконце.