Спогади про Шерлока Голмса

Кажуть, що в таких випадках управитель просто встромляе руку в купу заяв i витягуе навмання першу-лiпшу, ось i все. Але, у будь-якому разi, менi пощастило, i я нiколи так не радiв, як тодi. Тижнева платня була навiть бiльшою на один фунт, а обов’язки мало чим вiдрiзнялися вiд тих, якi я виконував у Коксона.

Тепер пiдходжу до найдивовижнiшоi частини моеi iсторii. Маю вам сказати, що орендую квартиру за Гемпстедом, на Поттерз-стрит, 17. Того ж вечора, коли отримав цього приемного листа, я сидiв удома й курив люльку.

Раптом зайшла власниця квартири й подала вiзитiвку, на якiй було надруковано: «Артур Пiннер, фiнансовий агент». Я нiколи ранiше не чув про нього, тож не уявляв, хто вiн i чому я йому знадобився, проте попросив домовласницю запросити його нагору. Увiйшов темноокий брюнет середнього зросту, з чорною бородою та лискучим носом. Його хода була швидкою, а мова уривчастою, як у людини, котра звикла цiнувати час.

«Мiстер Пiкрофт, якщо не помиляюся?» – перепитав вiн.

«Атож, сер», – вiдповiв я, пропонуючи сiсти.

«Ви ранiше служили в Коксона?»

«Авжеж, сер».

«А зараз влаштувалися в банкiрський дiм Мейсона?»

«Саме так».

«Ага, – сказав вiн. – Бачте, я чув, що ви маете неабиякi дiловi здiбностi. Менi вас дуже рекомендував Паркер, колишнiй управитель Коксона».

Я, природно, був дуже задоволений, почувши настiльки втiшний вiдгук про себе. Я завжди сумлiнно виконував своi обов’язки в Коксона, але менi й на гадку не спадало, що про мене таке кажуть в Сiтi.

«Маете хорошу пам’ять?» – поцiкавився Пiннер.

«Не нарiкаю», – вiдповiв я скромно.

«Ви стежили за курсом паперiв останнiм часом?»

«Безумовно! Я щоранку переглядаю “Бiржовий вiсник”».

«Дивовижна сумлiннiсть! – вигукнув вiн. – Ось де джерело будь-якого успiху! Якщо не заперечуете, я вас трохи проекзаменую. Скажiть, який курс Ейширських акцiй?»

«Вiд ста п’яти до ста п’яти з чвертю».

«А Об’еднаних новозеландських?»

«Сто чотири».

«Добре, а Брокенгiльських англiйських?»

«Вiд ста семи до ста семи з половиною».

«Чудово! – вигукнув вiн. – Просто чудово. Таким я вас собi й уявляв. Хлопчику мiй, ви створенi для бiльшого, нiж бути простим клерком у Мейсона!»

Його захоплення, як ви розумiете, мене, звiсно, дещо збентежило.

«Та воно наче й так, мiстере Пiннер, – зауважив я, – але не всi про мене такоi високоi думки. Я не один день побiгав, поки знайшов цю вакансiю. І дуже радий iй».