Спогади про Шерлока Голмса

«Боже милий, що це ви таке кажете! Хiба ваше мiсце там? Ось послухайте, що вам скажу. Правда, я не можу негайно ж запропонувати вам посаду, на яку ви заслуговуете, але порiвняно з Мейсоном це – небо i земля. Коли ви починаете працювати в Мейсона?»

«У понедiлок».

«Гм, закладаюся, що ви туди не пiдете».

«Що, я не пiду до Мейсона?!»

«Еге ж, мiй любий. До цього часу ви вже будете працювати комерцiйним директором “Франко-Мiдланськоi компанii бляхарських виробiв”, що мае сто тридцять чотири вiддiлення в рiзних мiстах i селищах Францii, у тому числi в Брюсселi та Сан-Ремо».

Менi вiдняло мову.

«Але я нiколи не чув про цю компанiю», – пробурмотiв я.

«Таке можливо. Ми не кричимо про себе на кожному розi, капiтал фiрми повнiстю складають приватнi внески, а справи йдуть так добре, що реклама просто зайва. Генеральний директор фiрми – мiй брат Гаррi Пiннер, вiн також ii засновник. Знаючи, що я iду до Лондона, вiн попросив мене знайти йому меткого помiчника, парубка, удатного та дiлового, з хорошими рекомендацiями.

Паркер розповiв менi про вас, i ось я тут. Для початку можемо запропонувати вам всього якихось п’ятсот фунтiв на рiк, але надалi…»

«П’ятсот фунтiв?!» – я вражено затулив рота рукою.

«Це на стартi. Крiм цього, ви отримуватимете один вiдсоток комiсiйних iз кожного нового контракту, i, можете менi повiрити, ваша платня подвоiться».

«Але ж я нiчого не тямлю в бляхарських виробах».

«Зате ви розумiетеся на бухгалтерii».

Голова моя пiшла обертом, i я ледь всидiв на мiсцi.

Аж раптом у душу мою закрався сумнiв.

«Буду з вами вiдвертим, сер, – сказав я. – Мейсон призначив менi двiстi фунтiв на рiк, але фiрма «Мейсон i Вiльямс» – дуже солiдна. А про вас я зовсiм нiчого…»

«Ви незрiвняннi! – захоплено вигукнув мiй гiсть. – Саме така людина нам i потрiбна. Вас не надуриш. І це дуже добре. Ось вам сто фунтiв, i якщо вважаете, що ми домовилися, смiливо кладiть iх до своеi кишенi як аванс».

«Це дуже велика сума, – розгубився я. – Коли маю приступити до роботи?»

«Їдьте завтра вранцi до Бiрмiнгема, – вiдповiв вiн.

 – І о першiй приходьте в тимчасовий офiс фiрми на Корпорейшн-стрит, будинок 126. Я дам вам листа для мого брата. Потрiбна його згода. Але, мiж нами кажучи, вважаю ваше призначення вирiшеним».

«Не знаю, як i дякувати вам, мiстере Пiннер», – не мiг я отямитися.

«Дурницi, мiй хлопчику. Ви маете дякувати лише самому собi. А тепер ще один-два пункти… так, справжня формальнiсть, але це треба залагодити.