Його прощальний уклін

Але й те, що е, свiдчить про серйозну небезпеку, що загрожувала юнаку, вiд якоi хтось мiг би його захистити. Крiм того, небезпека загрожувала двом – у телеграмi написано «нам», а не «менi». Тож причетний ще хтось. І це, певна рiч, нiчний вiдвiдувач Годфрi Стонтона, котрий i сам був украй схвильований. Але що в нього може бути спiльного з цим чоловiком? І хто той третiй, кому послали заклик про допомогу? Ось iз нього ми й почнемо нашi пошуки.

– Отже, насамперед треба дiзнатися, кому надiслали телеграму, – припустив я.

– Саме так, мiй любий Ватсоне. Ця глибока думка й менi здалася доречною. Але хiба ви не знаете, що коли ми з’явимося на поштi й вимагатимемо корiнець телеграми, то службовцi навряд чи пiдуть нам назустрiч. Стiльки ще залишилося бюрократизму! Однак якщо поставитися до всього з розумом i тактом, то можна, мабуть, таки сподiватися на успiх. А тепер, мiстере Овертон, я хотiв би у вашiй присутностi переглянути папери, залишенi на столi.

Голмс швидкими тонкими пальцями перевертав листи, рахунки та нотатники, вивчаючи iх жвавим, проникливим поглядом.

– Нiчого цiкавого, – сказав вiн нарештi. – До речi, ваш колега на здоров’я не скаржився? Його нiчого не турбувало?

– Нi, вiн здоровий, як бик.

– Ви колись бачили його хворим?

– Жодного разу. Якось вiн розбив ногу, а ще колись у нього змiстилася колiнна чашечка. Але це все дрiбницi…

– І все ж, можливо, вiн не такий уже здоровий, як вам здаеться. На мою думку, вiн чимось хворий, але тримае це в таемницi.

– Хвилинку, – почувся скрипливий голос, i, озирнувшись, ми побачили в дверях смiшного дiдка, котрий вимахував руками. На ньому був вицвiлий костюм, бiла розв’язана краватка й цилiндр iз широчезними крисами. Незнайомець нагадував сiльського священика або найманого плакальника. Але, незважаючи на цей жалюгiдний, майже безглуздий вигляд, його рiзкий голос i рiшучi манери видавали в ньому людину, котра звикла наказувати.

– Хто ви такий, сер, i яке ви маете право забирати папери цього джентльмена? – спитав вiн.

– Я приватний детектив. Хочу знайти причину його зникнення.

– Он воно що! А хто вас про це просив?

– Ось цей джентльмен, колега мiстера Стонтона. Його направили до мене зi Скотленд-Ярду.

– Хто ви такий, сер?

– Я Сирiл Овертон.

– Отже, це ви послали менi телеграму. Я лорд Маунт-Джеймс. Отримавши ii, я першим омнiбусом подався сюди.