Його прощальний уклін

– Вашi нерви, Волтерзе? Оце вже не думав, що менi доведеться розмовляти про те, чи е у вас нерви.

– Розумiете, сер, цей будинок порожнiй, стоiть вiддалiк, та ще й цi моторошнi предмети на кухнi. Коли ви постукали у вiкно, я подумав, що вiн прийшов знову.

– Хто прийшов знову?

– Чорт, сер, наскiльки можу вважати. Вiн пiдходив до вiкна.

– Хто пiдходив до вiкна й коли?

– Години двi тому. Вже майже стемнiло. Я сидiв на крiслi й читав. Не знаю, що змусило мене пiдняти голову. За вiкном виднiлося обличчя, що витрiщилося на мене крiзь скло.

Господи, сер, що це була за пика! Вона буде менi снитися ночами.

– Та заспокойтеся, Волтерзе. Хiба так мае доповiдати полiсмен?

– Маете рацiю, сер, я все розумiю, але був такий вражений, сер, марно це заперечувати. Обличчя не було чорним, сер, але й не було бiлим. Важко сказати, якого воно кольору. Може, такий вiдтiнок вийде, якщо змiшати глину з молоком. Тепер про його розмiри: воно вдвiчi бiльше за ваше, сер. Виглядало так: великi виряченi очi, що палають, i ряд бiлих зубiв, як у хижого звiра.

Кажу вам, сер, я не мiг навiть пальцем ворухнути чи зiтхнути, поки вiн не обернувся й не зник. Я вибiг iз дому й оглянув чагарник, але там, слава богу, нiкого не знайшов.

– Якби я не знав, що ви сумлiнний працiвник, Волтерзе, то пiсля цього всього почав би дуже кепсько про вас думати. Якщо навiть це й був дiдько власною персоною, констебль, котрий стоiть на посту, не може дякувати Боговi за те, що не змiг його спiймати.

Сподiваюся, що все це – не лише вашi галюцинацii та розхитанi нерви.

– Ну, це принаймнi можна легко перевiрити, – заявив Голмс, запалюючи свого кишенькового лiхтарика. – Отакоi, – почав вiн свою доповiдь, пiсля того, як побiжно оглянув газон, – черевики, мушу вам сказати, п’ятдесятого розмiру. Якщо конституцiя пропорцiйна, це, вочевидь, справжнiй велетень.

– І куди вiн подiвся?

– Схоже, продерся крiзь кущi та вийшов на дорогу.

– Що ж, – спохмурнiв iнспектор i задумався, – ким би вiн не був i чого б не хотiв, у нас з вами е нагальнiшi справи.

Зараз, мiстере Голмс, я, з вашого дозволу, покажу будинок.

У численних спальнях i вiтальнях навiть при ретельному оглядi нiчого виявити не вдалося. Либонь, мешканцi цього будинку привезли з собою дуже мало речей, а весь iнтер’ер аж до найдрiбнiших речей належав фiрмi, що була власником будинку. Виявили досить багато одягу з етикетками «Маркс i компанiя, Верхнiй Голборн».