Його прощальний уклін

Інспектор уже встиг сконтактуватися телеграфом iз мiстером Марксом, але виявилося, що той нiчого не знае про свого клiента, крiм того, що той справно за все платив. Серед особистоi власностi господаря було ще багато всiляких речей, у тому числi кiлька люльок, книжки, двi з них iспанською, старовинний револьвер i гiтара.

– Вiд усього цього мало користi, – зронив Бейнс, вештаючись кiмнатами зi свiчкою в руках. – А зараз, мiстере Голмс, прошу вас звернути вашу увагу на кухню.

Це було маленьке похмуре примiщення з високою стелею, розташоване в заднiй частинi будинку.

В одному кутку лежала солом’яна пiдстилка, що слугувала, вочевидь, кухаревi ложем. Стiл був захаращений брудними тарiлками та недоiдками – це були залишки вчорашньоi вечерi.

– Погляньте-но сюди, – звернув увагу Бейнс. – Що про це скажете?

Вiн пiдняв свiчку й освiтив дивний предмет, який стояв на однiй iз полиць кухонноi шафи. Вiн був такий зморщений i висохлий, що важко було визначити, що це таке. Можна було сказати лише, що вiн чорний, тьмяний i дещо нагадуе карликову людську постать.

З першого погляду я вирiшив, що це мумiя негритянського немовляти. Потiм менi здалося, що це якась скорчена стара мавпа. Зрештою, я так i не зрозумiв, тварина це чи людина. Подвiйний ланцюжок бiлих черепашок був пов’язаний навколо його пояса.

– Дуже цiкаво. Справдi, вкрай цiкаво, – промовив Голмс, уважно розглядаючи цю зловiсну релiквiю. – Щось iще?

Бейнс мовчки пiдiйшов до раковини та простягнув до неi руку зi свiчкою. По нiй були розкиданi шматки розiрваноi на дрiбнi шматки великоi бiлоi птахи – нiжки, крила, нутрощi.

Голмс вказав на увiнчану гребiнцем вiдiрвану голову.

– Бiлий когут, – сказав вiн. – Дуже цiкаво! Це справдi незвичайна рiч.

Але найзловiснiший експонат мiстер Бейнс зберiг наостанок. Вiн витягнув з-пiд раковини цинкове вiдро, бiльш нiж наполовину наповнене кров’ю. Потiм узяв зi столу дерев’яну тарiлку, на якiй лежали маленькi шматочки обвуглених кiсток.

– Когось убили та спалили. Ми вигребли все це з камiна.

Вранцi тут був лiкар. Каже, що це не людськi останки.

Голмс усмiхнувся й потер руки.

– Можу привiтати вас, iнспекторе: ви дуже скрупульозно та неупереджено поставилися до справи. Вашi здiбностi, даруйте на словi, перевищують наявнi у вас зараз можливостi.

У маленьких оченятах Бейнса вiдбилося задоволення.

– Маете рацiю, мiстере Голмс. Мимоволi загниваеш у цiй провiнцii. Такi справи, як ця, дають людинi шанс видiлитися, i сподiваюся, що я не втрачу його.