Його прощальний уклін

Що думаете про цi кiстки?

– Швидше за все належали ягнятi або козенятi.

– А бiлий пiвень?

– Це щось дивне, мiстер Бейнс, дуже дивне, майже унiкальне, як ви знаете.

– Атож, сер, тут, либонь, жили дуже дивнi люди, котрi займалися вкрай незвичними справами. Один iз них мрець. Його власнi слуги пiшли за ним i вбили господаря? Якщо так, то ми iх спiймаемо – за кожним портом ведеться спостереження. Але я притримуюсь iншоi думки. Авжеж, сер, моя точка зору зовсiм iнша.

– Отже, маете теорiю?

– Аякже, i я буду ii розробляти самостiйно.

Це питання моеi професiйноi репутацii. Ви вже заробили собi iм’я, а менi ще треба докласти для цього зусиль. Я повинен мати можливiсть сказати потiм, що розплутав цю справу без вашоi допомоги.

Голмс щиросердно засмiявся.

– Гаразд, iнспекторе, – вiдповiв вiн. – Ідiть своiм шляхом, а я пiду своiм. Моi данi завжди будуть у вашому розпорядженнi, якщо виникне потреба. Здаеться, я бачив у цьому будинку все, що мав побачити, тому мое подальше перебування тут було б марною витратою часу.

До побачення й бажаю успiхiв.

За багатьма невловимими ознаками, якi, мабуть, не помiтив би нiхто, крiм мене, я збагнув, що Голмс натрапив на слiд. Хоча збоку вiн здавався таким самим байдужим, як завжди, у його блискучих очах читалося приховане нетерпiння, навiть неспокiй. До того ж вiн був у дуже гарному гуморi, що зайвий раз пiдтверджувало: гра почалася. За своею звичкою вiн нiчого не казав, я ж, як завжди, нiчого й не питав. Ця давно усталена традицiя мене влаштовувала – я брав участь у ловах i надавав моему колезi допомогу при полюваннi на здобич, але намагався не переривати роботу його думки.

Коли знадобиться, я все дiзнаюся.

Тому я чекав, але намарно, що мене розчаровувало все бiльше й бiльше. Минали днi, а мiй товариш так i не просунувся у своему розслiдуваннi. Одного ранку вiн виiхав до Лондона, i з його кинутого мимохiдь натяку я дiзнався, що вiн побував у Британському музеi. Крiм цiеi единоi своеi поiздки, детектив здiйснював лише довгi прогулянки, зазвичай на самотi, або спiлкувався з численними сiльськими плiткарями, iз котрими познайомився.

– Упевнений, Ватсоне, тиждень, проведений за мiстом, буде для вас безцiнним, – зауважив вiн. – Яке задоволення спостерiгати, як вкриваеться зеленим листям огорожа, як з’являються пуп’янки на лiщинi! Озброiвшись лопатою, бляшаною скринькою й елементарним керiвництвом з ботанiки, ви зможете з користю провести час.