Його прощальний уклін

 – Менi здаеться, бiльш нiж iмовiрно… – тут вiн замовк, i я, зиркнувши в його бiк, iз подивом помiтив, що вiн уп’явся очима в ii профiль. Подив, а потiм i задоволення промайнули на його енергiйному обличчi, але, коли жiнка поглянула на нього, щоб дiзнатися причину його мовчанки, детектив уже цiлком опанував себе. Тепер i я, своею чергою, пильно поглянув на ii гладко зачесанi сивiючi коси, охайний очiпок, маленькi позолоченi кульчики, спокiйне обличчя, але не побачив нiчого, що могло б пояснити таке хвилювання мого товариша.

– Хочу дещо у вас спитати…

– Як менi набридли цi запитання! – роздратовано вигукнула мiс Кашинг.

– Гадаю, що у вас е двi сестри.

– Звiдки ви дiзналися?

– Як тiльки зайшов до кiмнати, то помiтив на камiнi груповий портрет трьох жiнок, одна з яких, без сумнiву, ви самi, а iншi настiльки схожi на вас, що спорiдненiсть очевидна.

– Авжеж, маете рацiю. Це моi сестри – Сара та Мерi.

– А ось тут, поруч зi мною, висить iнший портрет, зроблений у Лiверпулi, портрет вашоi молодшоi сестри та якогось чоловiка, судячи з одягу – стюарда.

Бачу, що вона тодi не була замiжня.

– Ви дуже швидко все помiчаете.

– Це мiй фах.

– Ну, що ж, ви не помилилися. Але вона вийшла замiж за мiстера Браунера за кiлька днiв пiсля цього. Коли зробили свiтлину, вiн служив на американськiй лiнii, але так кохав мою сестру, що не мiг витерпiти довгоi розлуки з нею й перевiвся на пароплави, якi ходять мiж Лiверпулем i Лондоном.

– Часом не на «Конкерор»?

– Нi, на «Мей дей», наскiльки я знаю.

Джим якось приiжджав сюди до мене в гостi. Це було до того, як вiн порушив свою обiцянку не торкатися чарки. Пiзнiше вiн постiйно зловживав алкоголем, коли бував на березi, i навiть вiд дещицi ставав, наче причинний. Ех! Поганий то був день, коли його знову потягнуло до пляшки. Спочатку вiн посварився зi мною, потiм iз Сарою, а тепер Мерi перестала нам писати, i ми не знаемо, що з ними.

Ця тема неабияк хвилювала мiс Кашинг. Як i бiльшiсть самотнiх людей, вона спочатку соромилася, але таки розговорилася.

Розповiла нам купу подробиць про свого зятя-стюарда, а потiм, перейшовши до своiх колишнiх квартирантiв, студентiв-медикiв, довго перелiчувала всi iхнi провини, назвала iхнi iмена та назви лiкарень, де тi працювали. Голмс слухав уважно, час вiд часу задаючи запитання.

– Тепер про вашу другу сестру, Сару, – наполiг вiн. – Якось дивно, що ви не живете в одному будинку, якщо обидвi незамiжнi.