Його прощальний уклін

Я помiтив, що пiсля цього той став ще похмурiшим i здичавiлiшим, нiж ранiше. Вiн облишив спроби пiдтримувати розмову та сидiв тепер, безперервно курячи цигарки та занурившись у власнi думки, нi словом не обмовившись, про що думае. Близько одинадцятоi я з радiстю пiшов спати. Через якийсь час Гарсiя зазирнув до моеi кiмнати – я на той час уже згасив свiтло – i спитав, чи я не дзвонив. Я заперечив. Вiн вибачився, що потурбував мене такоi пiзньоi пори – було, як вiн сказав, близько першоi години ночi. Пiсля цього я мiцно заснув аж до ранку.

Тепер пiдходжу до найцiкавiшоi частини моеi iсторii. Коли я прокинувся, вже зовсiм розвиднiлося. Зиркнувши на годинник, я побачив, що вже близько дев’ятоi ранку. Я настiйливо наголосив напередоднi, щоб мене розбудили о восьмiй, i був дуже здивований такою забудькуватiстю. Схопившись, я подзвонив слузi. Жодноi реакцii. Я знову й знову смикав шворку дзвiнка. Результат був таким самим. Тодi я вирiшив, що дзвiнок зламаний. Так-сяк одягнувшись, я в огидному настроi поквапився вниз, щоб попросити теплоi води для вмивання.

Уявiть собi мое здивування, коли я виявив, що там нiкого немае. Я вийшов у коридор i голосно гукнув. Тиша. Тодi я обiйшов усi кiмнати. Нiде не було нi душi. Увечерi господар показував менi, де його спальня. Я постукав у дверi. Вiдповiдi не отримав. Натиснув на клямку й увiйшов. Кiмната була порожня, лiжко – застелене. Гарсiя зник разом iз усiма. Усi трое чужинцiв – господар, лакей i кухар – щезли! Так закiнчився мiй вiзит до Вiстерiя-Лодж.

Голмс усмiхнувся та потер руки, подумки додавши цей дивний iнцидент до своеi колекцii надзвичайних подiй.

– Ваша iсторiя, наскiльки я розумiю, абсолютно унiкальна, – сказав вiн нашому вiдвiдувачу. – Можна спитати вас, сер, що ви робили далi?

– Я оскаженiв. Спочатку менi спало на гадку, що я став жертвою якогось дивного та безглуздого розiграшу. Я склав речi, зачинив за собою вхiднi дверi й з валiзою в руках подався до Ешера. З’явившись в офiсi братiв Алленiв, котрi керують земельною власнiстю в тiй мiсцевостi, я дiзнався, що будинок, який я тiльки-но покинув, здали в оренду.

Менi здалося, що навряд чи його винайняли заради того, щоб мене розiграти, i що суть справи, ймовiрно, у тому, що господар зник, аби не платити за оренду. Березень закiнчуеться – якраз кiнець кварталу. Однак виявилося, що це не так. Агент подякував менi за попередження, але сказав, що орендна плата виплачена авансом. Тодi я вирушив до Лондона й вiдвiдав iспанське посольство.