Загублений світ

Менi здавалося, що сенс цiеi фрази може залишитися незрозумiлим лише для iстоти, що стоiть на найнижчому щаблi розвитку, але якщо вона справдi вимагае додаткового тлумачення, то я згоден прийняти Вас у вказаний Вами час, хоча всiлякi вiдвiдини й усiлякi вiдвiдувачi менi вкрай неприемнi. Що ж стосуеться ««деяких правок» до моеi теорii, то хочу заявити, що, висловивши в притомному станi своi погляди, я не маю звички iх мiняти. Коли Ви прийдете, то будьте люб’язнi показати конверт вiд цього листа моему слузi Остiну, бо в його обов’язки входить захищати мене вiд нав’язливих негiдникiв, котрi називають себе репортерами.

З повагою,

    Джордж Едвард Челленджер».

Такою була отримана мною вiдповiдь i я прочитав ii вголос Генрi Тарпу, котрий навмисне прийшов ранiше до редакцii, щоб дiзнатися про результати моеi смiливоi спроби. Тарп обмежився лише таким зауваженням:

– Кажуть, що е якийсь кровоспинний засiб – кутiку-ра чи щось таке. Вона дiе краще за арнiку.

Дивним i незрозумiлим почуттям гумору надiленi декотрi люди!

Я отримав листа о пiв на одинадцяту, але кеб без зволiкань довiз мене до мiсця мого призначення.

Будинок, бiля якого ми зупинилися, був достатньо солiдний на вигляд, iз великим порталом i важкими фiранками на вiкнах, що свiдчило про добробут цього грiзного професора. Дверi менi вiдчинив смаглявий, сухенький чоловiчок невизначе-ного вiку, в чорнiй матроськiй куртцi та коричневих шкiряних гетрах. Згодом я дiзнався, що це був водiй, котрому доводилося виконувати найрiзноманiтнiшi обов’язки, по-заяк лакеi в цьому будинку не затримувалися. Його свiтло-блакитнi очi допитливо оглянули мене з голови до нiг.

– Вас чекають? – спитав вiн.

– Атож, менi призначена зустрiч.

– Листа маете?

Я показав конверт.

– Правильно.

Цей чоловiк явно не любив патякати даремно. Я пiшов за ним коридором, аж раптом назустрiч менi з дверей, що ведуть, мабуть, до iдальнi, швидко вийшла жiнка. Жвава, чорноока, вона нагадувала швидше француженку, нiж англiйку.

– Хвильку, – сказала ця ледi.

– Зачекайте, Остiне. Зайдiть сюди, сер. Дозвольте спитати, чи ви зустрiчалися з моiм чоловiком ранiше?

– Нi, панi, не мав честi.

– Тодi заздалегiдь прошу вибачення. Маю вас попередити, що вiн цiлком неможливий чоловiк, у повному розумiннi слова неможливий! Знаючи це, ви будете поблажливiшими до нього.

– Я цiную таку увагу, панi.

– Як тiльки помiтите, що вiн починае втрачати самовладання, зараз же втiкайте геть iз свiтлицi. І не сперечайтеся.