Загублений світ

] наразi ще sub judice[2 - Пiд сумнiвом (лат.).]?

– Поза сумнiвами!

– І що зародкова плазма вiдрiзняеться вiд партеногенетичного[3 - Партеногенеза – явище розвитку зародка в материнськiй яйцеклiтинi без заплiднення, яке зустрiчаеться у деяких видiв комах i рослин.] яйця?

– Ще б пак! – вигукнув я, захоплюючись власною зухвалiстю.

– А що це доводить? – спитав вiн м’яким, вкрадливим голосом.

– І справдi, – промимрив я, – що ж це доводить?

– Сказати вам? – все так само вкрадливо промовив професор.

– Будь ласка.

– Це доводить, – з несподiваною люттю заревiв вiн, – що iншого такого шарлатана важко знайти в усьому Лондонi! Ви огидний, нахабний репортер, котрий мае настiльки ж вiддалене уявлення про науку, як i про мiнiмальну людську поряднiсть!

Учений схопився з крiсла. Його очi палали божевiльною злiстю. І все ж навiть цiеi напруженоi митi я не мiг не здивуватися, побачивши, що професор Челленджер маленький на зрiст. Вiн був менi по плече – такий собi приплющений Геркулес, вся величезна життева мiць котрого немов пiшла вшир, вглиб та ще в черепну коробку.

– Я молов перед вами нiсенiтницю, сер! – заволав вiн, спершись руками об стiл i витягнувши шию вперед. – Я плiв неймовiрнi дурницi! І ви надумали змагатися зi мною – ви, у кого весь мозок iз лiсовий горiшок! Цi клятi писарлюги уявили себе всесильними! Вони вважають, нiби одного iхнього слова досить, аби возвеличити людину або змiшати ii з брудом. Ми всi маемо кланятися iм у нiжки, вимолюючи похвалу. Ось цьому треба надати протекцiю, а цього знищити… Знаю я вашi пiдлi пiдступи! Вже дуже високо стали брати! Був час, коли ходили сумирно, а тепер зарвалися, управи на вас немае.

Пустобрiхи нещаснi! Я поставлю вас на мiсце! Атож, сер, Джордж Едвард Челленджер вам не по зубах. Цей чоловiк не дозволить собою командувати. Вiн попереджав вас, але якщо ви все ж пхаетеся до нього, то нарiкайте потiм на себе. Здавайтеся, шановний пане Мелоун! Здавайтеся! Ви затiяли небезпечну гру i, на мiй погляд, залишилися в програшi.

– Послухайте, сер, – сказав я, задкуючи до дверей i вiдкриваючи iх, – ви можете лаятися, скiльки вашiй душi заманеться, але всьому е межа. Я не дозволю налiтати на мене з п’ястуками!

– Ага, не дозволите? – почав вiн повiльно, iз загрозливим виглядом наступати на мене, потiм раптом зупинився i запхав своi величезнi лапи до кишень коротенькоi куртки, як личить бiльше хлопчиковi, нiж дорослому чоловiковi. – Менi не вперше викидати з будинку таких фертикiв.