Загублений світ

– Отже, ви вирiшили, що ця iстота була… Та якщо шукати йому будку, то й вокзал Чарiнг-Кросс виявиться затiсним!

– Це, звiсно, перебiльшення, але екземпляр i справдi великий, – пихато зауважив професор.

– Але не можна, – вигукнув я, – не можна ж вiдмiтати вбiк весь досвiд людськоi раси на пiдставi одного малюнку!

Я перегорнув решту сторiнок i переконався, що в альбомi бiльше нiчого немае.

– Один-единий рисунок якогось волоцюги-художника, котрий мiг зробити його, накурившись гашишу, або в гарячковому мареннi, або просто на догоду своiй хворiй уявi.

Ви як людина науки не можете вiдстоювати таку точку зору.

Замiсть вiдповiдi професор здiйняв iз полицi якусь книжку.

– Ось блискуча монографiя мого талановитого приятеля Рея Ланкастера, – мовив вiн. – Тут е одна iлюстрацiя, яка видасться вам цiкавою. Ага, ось вона. Пiдпис внизу: «Передбачуваний зовнiшнiй вигляд динозавра-стегозавра юрського перiоду. Заднi кiнцiвки висотою в два людськi зрости». Ну, що тепер скажете?

Вiн простягнув менi розгорнуту книгу.

Я поглянув на iлюстрацiю та сiпнувся. Мiж начерком невiдомого художника i цим представником давно вимерлого свiту, вiдтворених уявою вченого, була, безумовно, велика схожiсть.

– Справдi вражае! – видихнув я.

– І все ж ви й далi наполягаете?

– Але, може, це простий збiг, або ж ваш американець бачив колись таку картинку i в мареннi ii згадав.

– Чудово, – терпляче погодився професор, – нехай буде так. Тепер не вiдмовте в люб’язностi поглянути на це.

Вiн простягнув менi кiстку, знайдену, за його словами, серед речей померлого.

Вона була дюймiв шiсть у довжину, грубiша за мiй великий палець, а на ii кiнцi збереглися залишки цiлком висхлого хряща.

– Якiй iз вiдомих нам тварин може належати така кiстка? – поцiкавився професор.

Я ретельно ii оглянув, закликаючи на допомогу всi знання, якi ще не вивiтрилися з моеi голови.

– Це може бути ключиця дуже рослоi людини, – припустив я.

Мiй спiврозмовник презирливо замахав руками:

– Ключиця людини мае вигнуту форму, а ця кiстка цiлком пряма.

На ii поверхнi е улоговинка, яка свiдчить про те, що тут проходило велике сухожилля. На ключицi нiчого такого немае.

– Тодi не можу вам вiдповiсти.

– Не бiйтеся виставляти напоказ свое невiгластво. Гадаю, що серед зоологiв Пiвденного Кенсингтону не знайдеться жодного, хто змiг би класифiкувати цю кiстку.

Вчений узяв пуделко з-пiд пiгулок i вийняв звiдти маленьку кiсточку завбiльшки з квасолину.