Загублений світ

– Летюча миша жахливих розмiрiв? – виголосив я свое припущення.

– Та де там! – суворо осадив мене професор. – Живучи в атмосферi високоi освiти та науки, я й гадки не мав, що основнi принципи зоологii настiльки мало вiдомi в широких колах суспiльства. Невже ви не знайомi з найелементарнiшим постулатом порiвняльноi анатомii, де йдеться, що крило птаха, по сутi, е передплiччям, тодi як крило кажана складаеться з трьох подовжених пальцiв iз перетинкою мiж ними? В цьому випадку кiстка не мае нiчого спiльного з кiсткою передплiччя, i ви можете переконатися на власнi очi в наявностi всього лише однiеi перетинки.

Отже, про кажана годi й згадувати. Але якщо це не птах i не лилик, тодi з чим маемо справу? Що ж це може бути?

Мiй скромний запас знань був вичерпаний до дна.

– Навiть не можу припустити, – розвiв я руками.

Професор розгорнув монографiю, на яку вже посилався ранiше.

– Ось, – продовжував вiн, показуючи менi якесь чудовисько з крилами, – ось чудове зображення дiморфо-дона, або птеродактиля, – крилатого ящера юрського перiоду, а на наступнiй сторiнцi схема механiзму його крила.

Порiвняйте ii з тим, що тримаете в руках.

При першому ж поглядi на схему я аж сiпнувся вiд подиву. Вона остаточно мене переконала. Сперечатися було смiшно. Сукупнiсть усiх даних зробила свою справу. Рисунок, свiтлини, розповiдь професора, а тепер i речовий доказ! Що ж тут iще вимагати? Так я i сказав професору – сказав iз усiм запалом, на який був здатен, бо тепер менi стало ясно, що до цього чоловiка ставилися упереджено.

Вiн вiдкинувся на спинку крiсла, примружив очi i поблажливо всмiхнувся, купаючись у промiннi сонця визнання, що несподiвано блиснуло на нього.

– Та це ж найвидатнiша рiч у свiтi! – вигукнув я, хоча в менi й озвався темперамент не стiльки натуралiста, скiльки журналiста. – Це грандiозно! Ви Колумб науки! Ви вiдкрили загублений свiт! Щиро шкодую, що сумнiвався в правдивостi ваших слiв. Все це здавалося менi неймовiрним. Але я не можу не визнати очевидних фактiв, i вони мають бути настiльки ж переконливими для всiх.

Професор замуркотiв вiд задоволення.

– Що ж ви зробили далi, сер?

– Настав сезон дощiв, пане Мелоун, а моi запаси провiанту закiнчилися. Я обстежив частину цiеi величезноi гiрськоi гряди, але пiднятися на неi так i не змiг. Пiрамiдальний стрiмчак, iз якого я зняв пострiлом птеродактиля, виявився доступнiшим. Згадавши своi альпiнiстськi навички, я пiднявся на нього приблизно до середини.