Загублений світ

Навiть незначний успiх, досягнутий у лабораторii (одна з тих цеглинок, що йдуть на спорудження храму науки), переважуе все отримане з других рук, переважуе будь-яку популяризацiю, яка може розважити на годинку, але не дасть жодних вiдчутних результатiв. Нагадую цю загальновiдому iстину аж нiяк не з бажання применшити заслуги пана Волдрона, а для того, щоб ви не втрачали вiдчуття пропорцii, приймаючи прислужника за вищого жерця науки. (Тут пан Волдрон щось прошепотiв головi, котрий пiдвiвся з мiсця та виголосив кiлька суворих слiв карафцi з водою, що стояла перед ним.

) Але годi про це. (Гучнi схвальнi вигуки.) Дозвольте менi перейти до питання, яке мае ширший iнтерес. В якому мiсцi я, самостiйний дослiдник, був змушений поставити пiд сумнiв компетентнiсть нашого лектора? У тому, де йшлося про зникнення з поверхнi Землi деяких видiв тваринного життя. Я не дилетант i виступаю тут не як популяризатор, а як учений, наукова сумлiннiсть котрого змушуе його строго триматися фактiв. І тому наполягаю на тому, що пан Волдрон дуже помиляеться, коли стверджуе, нiби так званi доiсторичнi тварини зникли з лиця Землi. Йому не доводилося бачити iх, але це ще нiчого не означае. Вони справдi е, як вiн сказав, нашими пращурами, але не лише пращурами, додам я, але й сучасниками, яких можна спостерiгати в усiй iхнiй своерiдностi – вiдразливiй i страшнiй своерiдностi. Для того щоб продертися в тi мiсця, де вони живуть, потрiбнi лише витривалiсть i смiливiсть. Тварини, котрих ми вiдносили до юрського перiоду, чудовиська, яким нiчого не варто роздерти на частини та поглинути найбiльших i найлютiших iз наших ссавцiв, iснують досi… (Вигуки: «Нiсенiтниця! Доведiть! Звiдки ви це взяли? Це ще питання!») Ви мене питаете, звiдки я це узяв? Знаю це, бо побував у тих мiсцях, де вони живуть. Знаю, бо бачив таких тварин… (Оплески, оглушливий галас i чийсь голос: «Брехун!») Я брехун? (Одностайне: «Так, так!») Здаеться, мене назвали брехуном? Нехай ця особа пiдiйметься з мiсця, щоб я мiг ii побачити. (Голос: «Ось вiн, сер!» – i над головами студентiв злiтае маленький чоловiчок в окулярах, абсолютно нешкiдливий на вигляд, котрий люто вiдбиваеться.) Це ви наважилися назвати мене брехуном? («Нi, сер!» – верещить той i, немов паяц, пiрнае вниз.) Якщо хтось iз присутнiх сумнiваеться в моiй правдивостi, я охоче побалакаю з ним пiсля засiдання. («Брехун!») Хто це сказав? (Знову невинна жертва злiтае високо в повiтря, вiдчайдушно вiдбиваючись вiд своiх мучителiв.