Загублений світ

Амазонка набагато бiльша за Темзу, й якщо пан Саммерлi бажае знати, рiчка Амазонка та рiчка Орiноко, що сполучаеться з нею припливом, покривають загалом площу в п’ятдесят тисяч квадратних миль. Тому немае нiчого дивного, якщо на такому величезному просторi один дослiдник виявить те, чого могли не помiтити його попередники.

Пан Саммерлi заперечив iз квасною мiною, що вiн щось чув про рiзницю мiж Темзою й Амазонкою, яка полягае в тому, що будь-яке твердження щодо першоi легко можна перевiрити, чого не можна сказати про другу.

Вiн був би надзвичайно зобов’язаний професору Челленджеру, якби той вказав, пiд якими градусами широти та довготи лежить та мiсцевiсть, де живуть доiсторичнi тварини.

Професор Челленджер вiдповiв, що досi вiн утримувався вiд оприлюднення цiеi iнформацii, маючи на це вагомi пiдстави, але зараз, звiсно, з певними застереженнями – вiн готовий надати ii комiсii, обранiй аудиторiею. Можливо, пан Саммерлi погодиться увiйти в цю комiсiю й особисто перевiрити правильнiсть твердження професора Челленджера?

Пан Саммерлi.

Ще б пак, погоджуюся. (Бурхливi оплески.)

Професор Челленджер. Тодi я зобов’язуюся надати всю необхiдну iнформацiю, яка допоможе вам дiстатися до мiсця. Але, оскiльки пан Саммерлi мае намiр перевiряти мене, то вважаю справедливим, аби його також хтось перевiряв. Нiде правди дiти, подорож буде пов’язана з багатьма труднощами та небезпеками. Пану Саммерлi потрiбен молодший супутник. Можливо, бажаючi знайдуться у цiй залi?

Ось так неждано-негадано настае перелом у життi людини! Чи мiг я подумати, входячи в цю залу, що опинюся на порозi найнеймовiрнiших пригод, таких, якi менi навiть не снилися! Але Гледiс! Хiба не про це вона торочила? Гледiс благословила б мене на такий подвиг.

Я схопився з мiсця. Слова самi собою зiрвалися у мене з язика. Мiй сусiд Генрi Тарп тягнув мене за маринарку та шипiв:

– Сядьте, Мелоуне! Не клейте з себе дурня при такiй купi люду!

Тiеi ж митi я побачив, як в одному з перших рядiв пiднявся високий рудуватий чолов’яга.

Вiн сердито блиснув на мене очима, але я не здався.

– Пане голово, я хочу iхати! – повторив я.

– Ім’я, iм’я! – вимагала публiка.

– Мене звати Едвард Данн Мелоун. Я репортер «Дейлi газетт». Слово честi, буду цiлком неупередженим свiдком.

– А ваше iм’я, сер? – звернувся голова до мого суперника.

– Лорд Джон Рокстон. Я бував на Амазонцi, добре знаю цi мiсця i тому маю всi пiдстави пропонувати свою кандидатуру.