Загублений світ

Я покохаю не його самого, а його славу, адже вiдблиск вiд неi впаде i на мене. Згадайте Рiчарда Бертона. Коли я прочитала бiографiю цього чоловiка, написану його дружиною, менi стало зрозумiло, за що вона його покохала. А ледi Стенлi? Пригадуете чудовий останнiй роздiл iз ii книжки про чоловiка? Ось перед якими постатями мае схилятися жiнка! Ось любов, яка не применшуе, а возвеличуе, адже весь свiт буде шанувати таку жiнку як натхненницю великих справ!

Гледiс була така гарна цiеi митi, що я мало не зруйнував пiднесеного настрою нашоi бесiди, проте вчасно схаменувся i продовжив суперечку.

– Не всiм же бути Бертонами i Стенлi, – зауважив я. – Та й нагоди такоi не випадае. Принаймнi менi, бо я нею скористався б!

– Нi, такi випадки трапляються на кожному кроцi. В тому й суть мого iдеалу, що вiн сам рухаеться назустрiч подвигу. Його не зупинять жоднi перешкоди. Я ще не знайшла такого героя, але бачу його як живого. Атож, героiзм – навколо нас. Чоловiки мають здiйснювати подвиги, а жiнки винагороджувати героiв коханням.

Згадайте того молодого француза, котрий кiлька днiв тому здiйнявся на повiтрянiй кулi. Того ранку вирував ураган, але пiдйом був оголошений заздалегiдь, i чоловiк нi за що не захотiв його вiдкладати. За добу повiтряну кулю вiднесло на пiвтори тисячi миль, кудись у самий центр Росii, де той смiливець i опустився. Ось таку людину маю я на увазi. Подумайте про жiнку, котра його кохае. Як вона збуджуе заздрiсть у iнших! Нехай i менi також заздрять, що мiй чоловiк – герой!

– Заради вас я пiду на все!

– Лише заради мене? Нi, так не годиться! Ви мусите пiти на подвиг тому, що iнакше не можете, бо така ваша природа, бо чоловiчий стрижень вимагае вiд вас свого вираження.

Ось, наприклад, ви писали про вибух на вугiльнiй копальнi у Вiганi. А чому вам було не спуститися туди самому i не допомогти людям, котрi задихалися вiд задушливого газу?

– Я спускався.

– Ви нiчого про це не розповiдали.

– А що тут особливого?

– Я цього не знала, – панночка з цiкавiстю глипнула на мене.

– Смiливий учинок!

– Менi нiчого iншого не залишалося. Якщо хочеш написати хороший нарис, треба самому побувати на мiсцi подii.

– Який прозаiчний мотив! Це зводить нанiвець усю романтику. Але все одно я дуже рада, що ви спускалися в штольню.

Я не мiг не поцiлувати простягнутоi менi руки – стiльки грацii та гiдностi було в цьому русi.

– Ви, вочевидь, вважаете мене навiженою, котра не розлучаеться зi своiми дiвоцькими мрiями.