Загублений світ

– Нi, Гледiс, я прагну набагато бiльшого. Хочу обiйняти вас, хочу, щоб ваша голiвонька притулилася до моiх грудей. Гледiс, я хочу…

Побачивши, що я намiряюся здiйснити своi слова на дiлi, Гледiс швидко пiдвелася з крiсла.

– Неде, ви все зiпсували! – буркнула вона. – Як бувае добре i просто, поки не приходить ось це! Невже ви не можете себе контролювати?

– Але ж не я перший це вигадав! – благав я. – Така людська природа. Така любов.

– Авжеж, якщо почуття взаемнi, тодi, ймовiрно, все бувае iнакше. Але я нiколи не вiдчувала нiчого такого.

– Ви з вашою вродою, з вашим серцем! Гледiс, ви ж створенi для любовi! Ви маете покохати.

– Тодi треба зачекати, коли любов прийде сама.

– Але чому ви не кохаете мене, Гледiс? Що вам заважае – моя зовнiшнiсть чи щось iнше?

І тут Гледiс трохи зм’якла. Вона простягнула руку – скiльки грацii та поблажливостi було в цьому жестi! – i вiдвела мою голову назад. Потiм iз сумною посмiшкою зазирнула менi в обличчя.

– Нi, справа не в цьому, – сказала вона.

– Мiй характер?

Вона суворо схилила голову.

– Я виправлюся, скажiть лишень, що вам треба. Сiдайте, i нумо все обмiркуемо. Ну, не буду, не буду, лише сядьте!

Гледiс поглянула на мене, немов сумнiваючись у щиростi моiх слiв, але менi ii сумнiв був дорожчим за повну довiру. Як примiтивно й безглуздо виглядае все це на паперi! Втiм, iмовiрно, менi лише так здаеться? Як би там не було, але Гледiс опустилася в крiсло.

– Тепер скажiть, чим ви невдоволенi?

– Я кохаю iншого.

Настала моя черга схопитися з мiсця.

– Не лякайтеся, маю на увазi свiй iдеал, – пояснила Гледiс, лукаво споглядаючи на мое перекошене обличчя. – В реальному життi менi така людина ще не траплялася.

– Розкажiть, який же вiн! Як виглядае?

– Вiн, можливо, дуже схожий на вас.

– Яка ви добра! Тодi чого ж бракуе менi? Досить одного вашого слова! Вiн непитущий, вегетарiанець, аеронавт, теософ, надлюдина? Я згоден на все, Гледiс, тiльки скажiть, чого жадаете!

Така готовнiсть розсмiшила дiвчину.

– Передусiм навряд чи мiй iдеал став би таке паштала-кати. Вiн натура набагато жорсткiша, сувора i не захоче з такою ревнiстю пристосовуватися до нерозумних жiночих примх. Але що найважливiше – вiн людина дii, людина, котра без страху погляне смертi в вiчi, людина великих справ, багата досвiдом, i незвичайним досвiдом.