Загублений світ

Таким свого вулика не вiдстояти! Ще згадаете мое слово: припреться хтось до вас за медом, i що тодi робитимете! Нi, в Пiвденнiй Америцi зi зброею треба поводитися вмiло, бо якщо наш приятель професор не дурисвiт i не шаленець, нас чекае там щось вельми цiкаве. Маете рушницю?

Лорд Рокстон пiдiйшов до дубовоi шафи, вiдчинив дверцята, й я побачив за ним люфи гвинтiвок, що виблискували металом, виставленi в ряд, немов органнi труби.

– Зараз поглянемо, що я можу пожертвувати вам зi свого арсеналу, – задумався лорд Рокстон.

Вiн став виймати одну за одною чудовi рушницi, вiдкривав iх, клацав затворами, ласкаво гладив, як нiжна мати своiх немовлят, i ставив на мiсце.

– Ось «бленд». З нього я завалив он того велетня, – господар кивнув на голову бiлого носорога. – Якби був на десять крокiв ближче, цей звiр поповнив би мною свою колекцiю.

У кулi цiй единий шанс,

Слабка надiя на життя.

Сподiваюся, ви добре знаете Гордона? Вiн поет, що оспiвуе коня, гвинтiвку i тих, хто вмiе поводитися i з тим, i з iншим.

Ось iще одна корисна рiч – 470-й, телескопiчний прицiл, подвiйний еджектор, бездоганна наводка. Три роки тому менi довелося виступити з цiею гвинтiвкою проти перуанських гендлярiв рабами. У тих мiсцях я був батогом Господа, хоча й не знайдете мого iменi в жоднiй Синiй книзi. Бувають часи, друзяко, коли кожен iз нас зобов’язаний стати на захист людських прав i справедливостi, щоб не втратити поваги до самого себе. Ось чому я провадив там щось на кшталт вiйни на свiй страх i ризик. Сам ii оголосив, сам воював, сам довiв ii до кiнця. Кожна риска – це вбитий мною мерзотник. Дивiться, цiла драбина! Найбiльша мiтка зроблена пiсля того, як я пристрелив в однiй iз заплав рiчки Путумайо Педро Лопеса, найогиднi-шого з продавцiв живого краму… А, ось ця вам пiдiйде!

Вiн вийняв iз шафи прекрасну гвинтiвку, оздоблену срiблом.

– Прицiл вивiрений, магазин на п’ять набоiв. Можете смiливо довiрити iй свое життя.

Лорд Рокстон простягнув зброю менi та замкнув шафу.

– До речi, – продовжував вiн, коли знову сiв у крiсло, – що ви знаете про цього професора Челленджера?

– Я його побачив сьогоднi вперше в життi.

– Я також. Правда, дивно, що ми з вами вирушаемо в подорож, покладаючись на слова абсолютно невiдомого нам чоловiка? Вiн, здаеться, доволi нахабний iндивiд i його не толерують побратими по науцi. Чому ви ним зацiкавилися?

Я коротко виклав спiврозмовнику подii сьогоднiшнього ранку.