Вампір із Сассексу (збірник)

– Коли я дiзнався, що полiцiйнi розшуки нi до чого не призвели…

– Його свiтлiсть далеко не переконаний у цьому.

– Але мiстере Вайлдер!..

– Як ви знаете, докторе Гакстейбл, його свiтлiсть не хоче, щоб ця справа набула розголосу. Вiн вважае за краще не посвячувати в неi зайвих людей.

– Це легко виправити, – пробурмотiв переляканий педагог. – Мiстер Шерлок Голмс може повернутися до Лондона ранковим потягом.

– Не збираюся робити цього, професоре! – iз ввiчливою посмiшкою сказав Голмс. – Пiвнiчне повiтря таке приемне й настiльки корисне для здоров’я, що я вирiшив згаяти кiлька днiв тут, на рiвнинах, а вже розважатися буду, як зумiю.

Чи знайду притулок пiд вашим дахом, чи в сiльському заiздi, це, природно, залежить лише вiд вас.

Нещасний педагог розгублено роззявив рота, але тут його врятував звучний бас рудобородого герцога, що прозвучав наче гонг, яким закликають до обiду.

– Мiстер Вайлдер мае рацiю, докторе Гакстейбл, вам варто було б порадитися зi мною. Але оскiльки ви вже посвятили мiстера Голмса в усю цю справу, з нашого боку було б нерозумно вiдмовлятися вiд його допомоги.

Вам немае потреби селитися в сiльський заiзд, мiстере Голмс, буду радий прийняти вас у себе в Голдернесс-холi.

– Красно дякую, Ваша свiтлосте. Однак в iнтересах нашоi справи, мабуть, менi краще залишитись тут, на мiсцi подiй.

– Не хочу вас неволити, мiстере Голмс. Але якщо вам знадобиться якась iнформацiя вiд мене чи мiстера Вайлдера, ми до ваших послуг.

– Менi, мабуть, усе ж доведеться побувати в Голдернесс-холi, – повiдомив Голмс.

– А зараз, сер, я лише хотiв би знати, як ви пояснюете таемниче зникнення вашого сина.

– Важко сказати, сер.

– Даруйте, якщо торкнуся неприемноi для вас теми, але без цього нiяк не можна. Чи не думаете ви, що до цього причетна герцогиня?

Мiнiстр зволiкав iз вiдповiддю.

– Нi, не думаю, – сказав вiн урештi-решт.

– Тодi саме собою напрошуеться iнше пояснення: можливо, хлопчика викрали, щоб отримати за нього викуп? Таких вимог не було?

– Нi, сер.

– Ще одне запитання, Ваша свiтлосте. Я знаю, що ви писали синовi в день його зникнення.

– Нi, це було напередоднi.

– Справдi. Але вiн отримав ваш лист саме того дня?

– Авжеж.

– Чи не було в цьому листi чогось такого, що могло схвилювати його або подати йому iдею втекти?

– Певна рiч, нi, сер!

– Лист ви вiдправили особисто?

За герцога роздратовано вiдповiв секретар:

– Його свiтлiсть не мае звички персонально надсилати свою кореспонденцiю.