Вампір із Сассексу (збірник)

Голмс щиросердно засмiявся:

– Герцог прийме нас iз розпростертими обiймами.

– А це чому ж?

– Бо ми повiдомимо йому хорошу звiстку про його зниклого сина.

Мiстер Гейз сiпнувся:

– Невже знайшли?

– З Лiверпуля дали знати, що вiн там. Його ось-ось знайдуть.

Щось тiнню промайнуло цiею грубою, зарослою щетиною пикою. Мiстер Гейз раптом подобрiшав.

– У мене менше причин бажати йому добра, нiж у будь-кого iншого, – кинув вiн, – бо я служив у нього кучером, а вiн дуже прикро зi мною вчинив.

Постачальник сiна наплiв йому про мене сiм мiшкiв гречаноi вовни, тож мене прогнали, навiть рекомендацii не дали. Але я однаково радий, що молодий лорд знайшовся в Лiверпулi. Гаразд, допоможу вам доправити цю добру звiстку до Голдернесс-холу.

– Дякую, – вклонився Голмс. – Але ми спочатку повечеряемо, а потiм ви дасте менi свiй велосипед.

– Я його не маю.

Голмс показав йому соверен.

– Кажу ж вам, велосипеда немае! Кiньми доiдете.

– Гаразд, – сказав Голмс.

– Нагодуйте нас, а потiм ще про це побалакаемо.

Коли ми залишилися самi в кухнi, вимощенiй плиткою, нога в Голмса раптом, нi з того нi з сього, перестала болiти. День хилився до вечора. Ми зголоднiли й не квапилися вставати з-за столу. Занурений у своi думки, Голмс кiлька разiв, не перестаючи мовчати, пiдходив до вiкна. Воно виходило на подвiр’я, завалене смiттям. В одному його кутку стояла кузня, де працював брудний, замурзаний пiдлiток, в iншому – стайня.

Пiсля однiеi з таких прогулянок Голмс знову всiвся за стiл i раптом схопився, голосно скрикнувши.

– Є, Ватсоне! Знайшов! – зрадiв вiн. – Тепер усе ясно. Ватсоне, ви бачили вiдбитки коров’ячих копит сьогоднi вранцi?

– Бачив.

– Де?

– Та всюди. І на болотах, i бiля того мiсця, де бiдолаха Гайдеггер зустрiв свою смерть.

– Правильно. А тепер, Ватсоне, скажiть, чи багато корiв ви помiтили?

– Корiв я не бачив.

– Дивно, Ватсоне! Всюди вiдбитки коров’ячих копит, а самих корiв нiде не видно.

Правда, дивно?

– Так, справдi.

– Тепер, Ватсоне, напружте свою пам’ять i спробуйте уявити, як виглядали цi слiди на стежцi.

– Уявив.

– Пригадуете? Інодi вони були такi… – вiн став розкладати на столi хлiбнi крихти: – :::: А iнодi такi: – :. :. :. :. А подекуди навiть такi: – .:. :.: Згадали?

– Нi.

– А я готовий пiдтвердити це пiд присягою. Втiм, ми ще повернемося туди й перевiримо все на мiсцi.