Вампір із Сассексу (збірник)

Вважаемо це дикою казкою… Хочете побачитися зi мною? Волiете допомогти зламаному горем чоловiковi? Якщо згоднi, будьте ласкавi повiдомити менi за вказаною адресою, й я буду у вас о десятiй годинi.

    Вiдданий вам Роберт Фергюсон.

P. S. Я зустрiчав вашого приятеля Ватсона пiд час регбi бiля Рiчмонда. Це, на жаль, едина особиста рекомендацiя, яку можу вам надати».

– Я справдi пригадую його, – зауважив я.

Голмс у задумi поглянув на мене й пiдняв голову.

– Будьте ласкавi, надiшлiть йому телеграму: «Із задоволенням вiзьмемося за вашу справу».

– Вашу справу?

– Не треба, щоб вiн думав, що в нас – притулок для недоумкiв. Звiсно, усе це сталося з ним самим. Надiшлiть йому телеграму й поглянемо, що принесе нам ранок.

* * *

Наступного ранку рiвно о десятiй годинi Фергюсон уже був у нас. Я пам’ятав його дужим, здоровим спортсменом. Немае, певна рiч, нiчого сумнiшого в життi, нiж зустрiти руiну колишнього атлета, котрого ви знали в розквiтi сил. Щоки його запали, волосся порiдiло, плечi зсутулилися.

Боюся, що я викликав в нього такi ж вiдчуття.

– Ватсоне, друже, – звернувся вiн, а голос його звучав глухо й низько. – Ви добряче змiнилися, любий! Імовiрно, я також? Але мене зiстарили лише останнi днi. З вашоi телеграми видно, мiстере Голмс, що менi немае потреби прикидатися чиiмось посланцем.

– Простiше говорити прямо, – порадив Голмс.

– Погоджуюся з вами! Але зважте, як важко розповiдати все це про жiнку, яку ви маете оберiгати та плекати. Що менi робити? Як звернутися в полiцiю з такою оповiдкою? Це шаленство, мiстере Голмс! Це передаеться в спадок? Чи траплялося вам зустрiти щось подiбне у вашiй практицi? Заради Бога, дайте менi хоч якусь пораду, бо я в повному вiдчаi.

– Це цiлком природно, мiстере Фергюсон. А зараз сiдайте ось сюди, зберiться з думками та дайте менi кiлька чiтких вiдповiдей. Упевнений, ми знайдемо якесь рiшення. Насамперед, до яких заходiв ви вдалися? Чи перебувае ваша дружина, як i ранiше, бiля дiтей?

– Мiж нами сталася жахлива сцена.

Вона – неймовiрно любляча жiнка, мiстере Голмс. Якщо колись дружина любила чоловiка всiм серцем i всiею душею, то це вона. Жiнка була вражена в саме серце тим, що я розкрив ii жахливу та неймовiрну таемницю. Вона навiть не захотiла спiлкуватися. Нiчого не вiдповiдала на всi моi закиди й дивилася на мене диким, вiдчайдушним поглядом. Потiм кинулася у свою кiмнату та зачинилася там. З того часу вiдмовляеться навiть бачити мене.