Вампір із Сассексу (збірник)

Із нею – служниця, котра працювала в неi ще до ii замiжжя. Жiнку звати Долорес. Це швидше подруга, нiж покоiвка. Вона приносить iй iжу.

– Отже, дитинi безпосередня небезпека не загрожуе?

– Мiсiс Мезон, няня, заявила, що не залишить малюка нi вдень, нi вночi. Їй безумовно можна довiряти. Я бiльше боюся за бiдного маленького Джека. Як я писав, вона вже двiчi кидалася на нього.

– Але жодного разу не вкусила?

– Нi. Вона била сина… Що страшнiше тому, що Джек – бiдний, лагiдний, маленький калiчка.

Риси обличчя Фергюсона зм’якли, коли вiн згадав про свого хлопчика.

– Здавалося б, що його нещастя може зворушити будь-яке серце. Падiння в дитинствi – i зламаний хребет. Але в нього золоте, любляче серце!

Голмс узяв учорашнього листа Фергюсона та знову перечитав його.

– Хто ще живе в вашому будинку, мiстере Фергюсон?

– Двiйко слуг, котрi працюють у нас вiднедавна. Ще е сторож Майкл. А також моя дружина, я сам, мiй хлопчик Джек, немовля, Долорес i мiсiс Мезон.

– Менi здаеться, ви не надто добре знали свою дружину до весiлля!

– Я був знайомий iз нею всього кiлька тижнiв.

– Скiльки часу при нiй Долорес?

– Багато рокiв!

– У такому разi вона, ймовiрно, краще за вас знае характер вашоi дружини.

– Авжеж, мабуть!

Голмс зробив якусь позначку.

– Менi здаеться, – сказав вiн, – я буду кориснiшим у Лемберлеi, нiж тут. Це, звiсно, справа, яку треба розслiдувати особисто. Якщо ледi не виходить зi своеi кiмнати, наша присутнiсть не потурбуе ii.

Фергюсон полегшено зiтхнув.

– На це я й сподiвався, мiстере Голмс. Потяг вирушае о другiй годинi. Ви могли б скористатися ним…

– Певна рiч, ми приiдемо. Зараз у нас спокiйний перiод. Можу присвятити вашiй справi всю свою енергiю. Ватсон, зрозумiло, поiде з нами. Але е декiлька питань, якi б я хотiв детальнiше з’ясувати ще до свого прибуття. Як я збагнув, нещасна ледi, мабуть, кидалася на обох дiтей – на свого власного малюка та на вашого сина?

– Атож.

– Але вона поводилася при цьому по-рiзному, чи не так? Наприклад, вiдлупцювала вашого сина?

– Одного разу палицею, iншого – голими руками.

– Вона не пояснила, за що його б’е?

– Нi, лише повторювала, що ненавидить його.

– Що ж, у мачух таке трапляеться. Так би мовити, фантомнi ревнощi. Ледi ревнива за своею натурою?

– О, так! Вона дуже ревнива – усiею силою свого гарячого пiвденного кохання.