Вельможний клієнт

Невдовзi, однак, принесуть свiжу пошту, i я буду здивований, якщо не отримаю листа з оголошенням або, можливо, навiть саму книжку, якоi нам так бракуе.

І справдi, за кiлька хвилин з’явився кур’ер Бiллi, котрий i принiс очiкуваного листа.

– Той самий почерк на конвертi. І цього разу лист пiдписаний, – задоволено додав детектив, вiдкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнiв. – Нашi очiкування не виправдалися. Вочевидь, iз цим Порлоком у нас нiчого не вийде. Послухайте! «Вельмишановний мiстере Голмс, я бiльше не можу нiчим допомогти вам у цiй справi.

Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Вiн мене пiдозрюе. Тiльки-но я надписав адресу на конвертi, щоб надiслати вам ключ до шифру, як Вiн несподiвано увiйшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах пiдозру. Спалiть шифрований лист – вiн вам бiльше не допоможе. Фред Порлок».

Якийсь час Голмс сидiв мовчки, тримаючи листа в руцi та зосереджено дивлячись на вогонь у камiнi.

– Цiкаво, – промовив вiн нарештi, – що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумлiння.

Вiдчуваючи себе зрадником, вiн запiдозрив звинувачення в очах iншого.

– Той iнший, здогадуюся, професор Морiартi?

– Аякже. Коли хтось iз цiеi компанii каже «Вiн», то зрозумiло, кого мають на увазi. У них е лише один «Вiн», вищий над усiма iншими.

– І що ж Вiн затiвае?

– Складне запитання. Коли проти вас постае один iз найкращих розумiв Європи, а за його спиною – безлiч темних сил, можливi будь-якi варiанти. Що б там не було, Порлок, мабуть, розгубився.

Порiвняйте лист iз адресою на конвертi, написаною до неприемного вiзиту. На конвертi почерк твердий, у листi ж його можна розiбрати, лише доклавши зусиль.

– Навiщо ж вiн таки написав, а просто не покинув цю справу?

– Боявся, що я буду домагатися пояснень, чим накличу на нього неприемностi.

– Слушно, – погодився я i, взявши шифрований лист, почав напружено його вивчати. – Можна з глузду з’iхати вiд розумiння, що в такому клаптику паперу мiститься важлива таемниця, в яку неможливо проникнути.

Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумiв.

– Можливо, тут усе ж е зачiпки, що вислизають вiд вас. Розгляньмо проблему при свiтлi чистого розуму. Ця людина посилаеться на якусь книжку – це вихiдний пункт.

– Щось дуже невизначене, мушу зiзнатися.

– І все ж ця проблема, коли вдуматися в неi, не здаеться менi нерозв’язною. Якi вказiвки мiстяться щодо цiеi книжки?

– Їх немае.

– Ну, я б так не сказав.