Подув 2

Оце загнув…, мда…

…Невже пiд тоненькими ребрами ii грудноi клiтки, приховуеться заморожена роками брила м'яса, яку, навiть помiстивши у мiкрохвильову пiч на максимальний режим, та дiставши ii через декiлька годин, ти зрозумiеш, що вона стала лише холодною, i аж нiяк не гарячою, ба, навiть не теплою…

…Саме ii непереборна тяга до прийняття виключно правильних рiшень, набута через iдеалiзацiю когось важливого у ii життi, хто так беззаперечно вплинув на ii взiрцеве виховання в дитинствi, i не давала можливостi позбутися самотностi, а лише навпаки сприяла старанному ii зберiганню, як доказ довершеностi, у вмiннi самостiйно приймати неперевершенi рiшення…Просто музейний експонат для прикладу i настанов…

…Проте, все ii справжне, глибинне, немов абсолютна марiанська западина, нутро всерединi, намагалось рiшуче вирватись назовнi й iстерично, глушачи всi радiоефiри в галактицi, закричати:

– Як же я втомилася бути самостiйною i незалежною, як же хочеться прилягти чи спертися на когось сильнiшого у життевому морi проблем, передавши владний штурвал особистого незрiвнянного лайнера, справжньому капiтану, викинувши за борт власноруч керованого, не потопного судна, весь непотрiб, що накопичився на нивi, аж нiяк не лагiдного до неi життя…

Однак, заржавiлий з часом замок, що так надiйно сторожуе замкнене, зневiрене велике серце, був настiльки вмiло особисто закодований, що пароль до нього вже й, напевно, не можливо пiдiбрати, не те щоб власними кмiтливими мiзками, а й найславетнiшому ведмежатнику, нi за допомогою нiжноi ласки, нi рiшучим грубим слiвцем…

…Невже, в усiх, чим бiльше яскравих плюсiв назовнi, тим бiльше мiнусiв вони намагаються компенсувати всерединi, зокрема, глибокi духовнi переживання, починаючи вiд параноiдальноi уваги до зовнiшностi, до шизофренiчного роздiлення особистостi…

…Однак, все це ii оминуло, та не стосуеться…Їi прикрашала невимушена скромнiсть та толерантнiсть, поеднана з умiнням оминати гострi, мов зуби акули-людожера, кути, i пiдтримувати жартiвливий, схожий на iнфекцiю, чiпкий настрiй…

…Водночас, якiсь парадоксальнi речi все ж вiдбувались…

…Чому жiнка, народжена кохати i бути коханою, дарувати i отримувати цi, не всiм данi природою дари, окрiм материнства, так i не може iх поеднати, сублiмуючи цi рiдкiснi таланти, на довершену впевненiсть i заiждженi комплiменти, згадуючи дiвочi, iскристi вседозволенi роки, насиченi натхненними спробами пiзнавання такого цiкавого i незвiданого навколишнього, для емпiричного набутт