ЧОРТІВ ПОСОХ

Разом з годинником повинно було зупинитися не тiльки мiй час, але i час всiеi Всесвiту.

Стелi та даху чомусь не було, i з висоти, без единого хмари осiннього неба, зловiсно пiдморгували зорi. Я лежав на широкiй батькiвського лiжка з рiзьбленими спинками. На склi старого серванта вiдбивалися моя перебинтована голова i тiло, чимось нагадуючи мумiю. Поруч на скрипучому стiльцi, згорбившись, сидiла старенька мати i кiнцем великого кольорового хустки крадькома витирав зрадницькi сльози, насилу стримуючи вырывавшийся з грудей жах вiдчаю.

«Йдеш адже, синку…»

«Куди», – вражено запитав я.

«На сабантуй…» Я намагався згадати, i не мiг зрозумiти, де це так мене попало. Але мабуть десь сильно приклався головою, що не тiльки тiло, але й мiзки залишалися без руху. І я лише пiдсвiдомiстю розумiв, куди саме йшов, я вiдчував кожною клiтинкою мого ще молодого органiзму, як по крапельках, по частинкам, йшла моя, може бути i нiкчемна, але моя власна життя.

Далi була темрява. Небуття… Небо освiтилося мерехтливим зеленим свiтлом. У променях лазерних прожекторiв, заповнюючи все небо, урочисто рядами пролiтали лiтаки. За ними тяглися величезнi полотнища з портретами володарiв Землi вiд Македонського та Ірода, до Єльцина i Рейгана. Якщо це був сабантуй, то не сiльського чи районного, а, скорiше всього, мiжнародного масштабу. Де рiзного кольору шкiри люди веселилися, брали участь у змаганнях, боролися на кушаках i бiгали в мiшках, танцювали та спiвали на всiх мовах свiту, i, що цiкаво – я розумiв. «Зi святом, дорогi товаришi»! – долинало з небесних динамiкiв.

«Ура – а! – радiли люди, i в повiтря злiтали рiзнокольоровi кулi. Але раптом лiтаки почали пiкiрувати i з iх люкiв з виттям посипалися бомби. Руйнувалися будинки. Горiла земля. Яскравий спалах осяяв небо. Звернувши простiр в трубочку, почав виростати величезний бiлий гриб.

«Ну, ось i все»! – подумав я.

Але це було ще не все. Небо знову засвiтилося тривожним мерехтiнням, закрив пiвнеба силует уже висохлоi, розтягнутоi козячоi шкурки. Вона просвiчувалася, i на нiй було видно синi засохлi вени. І ось вени почали пульсувати, i за них потекла синя кров, вiд краiв до середини, проявляючи обриси нелюдського обличчя: горбатий нiс, склянi очi з червоними котячими зiницями, волохатi вуха, вигнутi назад роги, за спиною перетинчастi крила.